ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
55-2001. Відповідальність за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 104 КК України) настає лише у випадку, коли винним здійснюється захист, що не відповідає небезпечності посягання або обстановці, яка склалася
 
 
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 1996 р. М. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК на п’ять років шість місяців позбавлення волі.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського обласного суду від 14 серпня 1996 р. вирок залишено без зміни.

М. визнано винним у тому, що 18 березня 1996 р. він у своїй квартирі на грунті неприязних стосунків, які виникли з приводу продажу квартири його колишньою дружиною М.О., під час сварки, що переросла в бійку, завдав покупцеві К. удари ножем у життєво важливі органи, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий 4 квітня 1996 р. помер.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну вироку та ухвали обласного суду, перекваліфікацію дій засудженого М. з ч. 3 ст. 101 на ст. 104 КК та призначення йому за цим законом покарання у вигляді одного року позбавлення волі. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Винність М. у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень К. матеріалами справи доведено.

Суд вірно встановив фактичні обставини справи, але дав їм неправильну юридичну оцінку, що потягло помилкову кваліфікацію дій М. та призначення йому покарання, яке не відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину та даним про особу засудженого.

За показаннями засудженого, він, повернувшись із роботи, застав у квартирі четверо незнайомих людей, двоє з яких зайшли слідом за ним до кімнати і почали настирливо вимагати продати квартиру, чого він не збирався робити. Сприйнявши цю ситуацію як заздалегідь сплановану провокацію та обурившись діями колишньої дружини, він розхвилювався і вийшов до коридору, де стався інцидент з останньою та до цього незнайомим йому К. За показаннями М., він ударив К. у відповідь на удари, завдані тим йому по голові, після чого повернувся до своєї кімнати.

Обставини, як вони викладені М. і які передували такому перебігу подій, підтвердили свідки Б., Ш., М.Р. та М.О.

Доповнюючи показання М., свідок Ш. показала, що після інциденту, що стався у коридорі, К. хвилин п’ять лежав на підлозі, після чого побіг до кімнати М.

Із показань М. випливає, що він застосував ніж у своїй кімнаті, захищаючись від К., який був молодшим та сильнішим і до того ж мав револьвер, котрий він сприйняв за бойовий. М. послідовно стверджував, що удари ножем він завдав після того, як К. почав його бити, а потім тричі вистрелив у нього впритул.

Показання М. про те, що він заподіяв К. ножові поранення, захищаючись від нападу останнього, підтверджуються об’єктивними доказами, які є у справі. Зокрема, даними протоколу вилучення за місцем проживання К. газового револьвера «Rg-59», з якого, як визнав потерпілий за життя, він стріляв у М.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, у М. виявлено рану у вигляді лінії в потиличній частині голови, крововиливи навколо очей, садна, ушкодження шкіри на скроні та в ділянці носогубних складок, які відповідно заподіяні тупими предметами і виникли від дії термохімічних факторів.

У той же час з іншого висновку судово-медичної експертизи вбачається, що у потерпілого К. не виявлено інших тілесних ушкоджень, крім ножових, характер і локалізація яких свідчать про їх безладне заподіяння, характерне для самозахисту, а не для нападу.

Даючи оцінку вчиненому злочинові, суд мав урахувати й ту обставину, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп’яніння, а у засудженого за висновком судово-психіатричної експертизи встановлено стан емоційної напруги, який хоча і не досяг рівня фізіологічного афекту, але вплинув на його поведінку. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За наведених обставин слід визнати, що М. діяв у стані необхідної оборони, але перевищив її межі, оскільки характер небезпеки, яка йому загрожувала, обстановка, за якої це відбувалося, та інші конкретні обставини не давали підстав для застосування ножа при перепиненні нападу. Тому його дії належить кваліфікувати за ст. 104 КК і міру покарання призначити в межах санкції цієї статті.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила протест, перекваліфікувала дії М. з ч. 3 ст. 101 КК на ст. 104 КК і призначила йому покарання у вигляді одного року позбавлення волі.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком