ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-61. Дії, які були розпочаті як крадіжка з проникненням у житло і переросли в грабіж, належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 141 КК України
 
 

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 2 березня 2000 р. П. і К. засуджені за ч. 3 ст. 141 КК на вісім років позбавлення волі кожний. Їх визнано винними в тому, що 5 жовтня 1999 р. вони за попереднім зговором між собою проникли у квартиру А., де таємно викрали індивідуальне майно потерпілої на загальну суму 674 грн., чим завдали їй значної шкоди. Коли засуджені виходили з під’їзду будинку, їх побачила А. і, впізнавши своє майно, спробувала зупинити. Проте К. і П., продовжуючи свої злочинні дії, з метою утримання майна зникли з ним із місця події.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Севастопольського міського суду від 20 липня 2000 р. вирок щодо П. і К. залишено без зміни.

Постановою президії того ж суду від 27 жовтня 2000 р. за протестом його голови вирок було змінено: дії засуджених перекваліфіковано з ч. 3 на ч. 2 ст.141 КК і пом’якшено призначене кожному з них покарання до п’яти років позбавлення волі.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постанови президії Севастопольського міського суду від 27 жовтня 2000 р. як незаконної. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, і вони в постанові президії Севастопольського міського суду не заперечуються. Але юридична оцінка дій засуджених у цій постанові є помилковою. Перекваліфіковуючи дії П. і К. з ч. 3 на ч. 2 ст. 141 КК, президія міського суду мотивувала своє рішення так. Вчинений злочин почався як крадіжка індивідуального майна громадян з проникненням у житло. Коли ж П. і К. виходили з викраденими речами, їх побачила потерпіла, і вони з метою утримання майна стали тікати від неї та Ш., які їх переслідували. Президія дійшла висновку, що дії засуджених були розпочаті як крадіжка з проникненням у житло, а потім переросли в грабіж поза межами житла.

При цьому судом наглядної інстанції не було взято до уваги роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 30 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності». Там сказано: якщо дії, розпочаті як крадіжка з проникненням у житло, переросли в грабіж, їх належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 141 КК як вчинені з проникненням у житло.

Як убачається з матеріалів справи, потерпіла А. протягом попереднього та судового слідства послідовно показувала, що 5 жовтня 1999 р., повертаючись додому, вона біля свого під’їзду звернула увагу на двох незнайомих хлопців, що несли в руках речі, серед яких вона впізнала коробку від свого відеомагнітофона. Вона почала переслідувати злодіїв та кричати, щоб їх затримали. Двоє громадян, які проїжджали неподалік на машинах, спробували наздогнати злодіїв і затримали одного з них. А. впізнала К. як одну з тих осіб, що вчинили у неї крадіжку.

Свідок Ш. показав, що, почувши крик А. про допомогу в затриманні злодіїв, він разом із К-ком почав переслідувати двох чоловіків (П. і К.), одного з яких вдалося затримати. При ньому були викрадені речі, які потерпілавпізнала. Як засвідчила потерпіла, вхідні двері в момент виявлення крадіжки в її квартирі були відчиненими. Із даних протоколу огляду квартири А. вбачається, що балконні двері та дверцята балконної рами були в такому ж стані. Засуджений П. під час попереднього та судового слідства підтвердив, що проник у квартиру А. через вікно балкону.

Таким чином, матеріалами справи доведено, що, заволодівши майном А. шляхом крадіжки з проникненням у житло та відкрито утримуючи викрадене, засуджені вчинили грабіж.

Суд наглядної інстанції дав неправильну юридичну оцінку діям П. і К., залишивши поза увагою кваліфікуючу ознаку злочину — проникнення у житло потерпілої. Ці дії суд першої інстанції правильно кваліфікувавзач.3 ст.141 КК, а призначене ним покарання відповідає вимогам ст. 39 КК. За наведених обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала вирок та ухвалу касаційної інстанції законними, апостанову президії Севастопольського міського суду скасувала у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком