ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2001-68. Відповідно до ст. 198 КК України самоуправство — це самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється іншою особою, якщо такими діями заподіяно істотну шкоду законним правам та інтересам окремих громадян.
 
 
Вчинення крадіжки індивідуального майна громадян безпідставно визнано самоуправством

Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим (далі — АРК) від 23 вересня 1999 р. М. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 193 КК, на чотири роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна. Постановлено стягнути з М. на користь Н. 60 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного суду АРК від 16 листопада 1999 р. вирок щодо М. змінено — її дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 140 КК на ст. 198 КК, за якою призначено один рік виправних робіт в інших місцях, які визначаються органами, що відають застосуванням цього виду покарання. Призначене за ч. 3 ст. 193 КК покарання у вигляді одного року позбавлення волі залишено без зміни. Відповідно до ст. 42 КК за сукупністю злочинів М. визначено один рік позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму. На підставі ст. 10 Закону від 16 липня 1999 р. «Про амністію» М. від відбування покарання звільнено. Змінено вирок і в частині цивільного позову — постановлено стягнути з М. на користь Н. на відшкодування моральної шкоди 1 тис. грн.

М. визнано винною у тому, що вона на грунті сварки зі своїм знайомим Н. через його відмову підтримувати з нею дружні стосунки, бажаючи заподіяти йому матеріальну шкоду, в ніч на 15 травня 1999 р. з метою крадіжки таємно проникла в його помешкання, звідки викрала його особисті речі на загальну суму 65 тис. 437 грн. і паспорт.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування ухвали касаційної інстанції щодо М. і направлення справи на новий касаційний розгляд. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного суду АРК (далі — судова колегія), змінюючи вирок і перекваліфіковуючи дії засудженої з ч. 3 ст. 140 КК на ст. 198 КК, зазначила, що М. та потерпілий перебували у фактичному шлюбі з 1993 р. до березня 1999 р., проживали однією родиною, вели спільне господарство і що М. не мала наміру заволодіти майном Н., а забрала його особисті речі, щоб припинити суперечку, яка виникла між ними з приводу спільно придбаного майна. </p> <p>Однак такий висновок не відповідає зібраним у справі й викладеним у вироку доказам.

Так, Н. пояснював, що дійсно знайомий з М. з 1993 р. З 1997 р. М. проживала у нього на квартирі згідно з договором піднайму жилого приміщення. Вона позичила в нього 20 тис. доларів США для придбання собі квартири. Із серпня 1998 р. ніяких стосунків між ними не було, а в березні 1999 р. М. була виписана з квартири, забрала свої речі і більше там не проживала. 15 травня 1999 р. вона проникла в квартиру і викрала його речі на суму 65 тис. 437 грн. та паспорт. Наміру створювати сім’ю з М. він не мав, спільного господарства з нею не вів, не було у них і ділових стосунків. Коли він просив повернути речі, вона сказала, що поверне все, коли він дасть їй 45 тис. доларів США. Ніяких речей, що належали М., станом на 15 травня 1999 р. у нього в квартирі не було.

Засуджена М. визнала, що проживала в квартирі Н. на підставі договору піднайму жилого приміщення. У березні 1999 р. вона була виписана з цієї квартири, більше там не проживала. Вона визнала, що 15 травня 1999 р. проникла через кватирку в помешкання Н. і забрала його речі й документи, у тому числі паспорт, які заховала у своїх знайомих.

Показання Н. і М. про підстави проживання останньої в його квартирі підтверджено договором піднайму жилого приміщення від 25 грудня 1997 р. Із ксерокопії паспорта М. видно, що вона була прописана в квартирі Н., але 16 березня 1999 р. виписана і прописана у своїй квартирі.

Із наведеного вбачається, що М. і Н. подружжям не були, тому відповідно до ст. 22 КпШС вони не мали спільної сумісної власності, а М. — права власності на майно Н. Отже, висновок судової колегії про те, що М. і Н. були у фактичних шлюбних стосунках, проживали однією сім’єю, вели спільне господарство, не відповідає матеріалам справи і не підтверджений ніякими доказами. </p> <p>Не мотивовано також висновок про те, що М., забираючи речі Н., не мала корисливого мотиву.

Із цього приводу М. на попередньому слідстві давала суперечливі показання. Спочатку вона пояснювала, що взяла тільки свої особисті речі. Далі показала, що вчинила крадіжку через те, що Н. вигнав і виписав її з квартири. 11 березня 1999 р. вони поділили майно, і Н. сказав, що вона може володіти тією його частиною, яку їй виділено. Вона усвідомлює, що вчинила крадіжку, і пояснює це тим, що не мала іншого виходу. В судовому засіданні М. зазначила, що після того, як була виписана із квартири Н., у травні 1999 р. вона проникла туди через кватирку і забрала всі свої речі та речі Н. і його паспорт. На попередньому слідстві й у судовому засіданні М. пояснювала, що за повернення речей вимагала від Н. 45 тис. доларів США. Це підтвердили потерпілий Н. та свідки Л., М.М., К., К.Ю.

Суд першої інстанції, оцінивши показання М. у сукупності з іншими доказами, дійшов висновку, що вона вчинила крадіжку. Судова колегія, змінюючи вирок, наведені обставини до уваги не взяла і своє рішення про перекваліфікацію дій М. з ч. 3 ст. 140 на ст. 198 КК фактично не мотивувала.

Статтею 198 КК передбачено, що самоуправство — це самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється іншою особою, якщо такими діями заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

Із матеріалів справи видно, що М. не мала права на майно Н. і усвідомлювала це. Однак судова колегія не обговорила питання, чи є в діях засудженої склад злочину, передбачений ст. 198 КК визнавши, що у М. не було умислу на крадіжку майна Н., вона разом з тим погодилася з висновками суду про те, що засуджена викрала паспорт потерпілого.

За таких обставин ухвалу судової колегії скасовано і справу направлено на новий касаційний розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком