ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
47. Відповідно до п. «а» ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (зі змінами, внесеними Законом від 18 листопада 1999 р. № 1243-ХIV) платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі ті, що використовують давальницьку сировину
 
 
Акціонерне товариство «Укртатнафта» (далі — АТ) звернулося до Арбітражного суду Харківської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції (далі — ОДПІ) про визнання недійсним рішення щодо застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що АТ не є власником вироблених нафтопродуктів і не здійснювало їх продаж, а отже, не мало правових підстав для нарахування акцизного збору споживачам та бути платником акцизного збору. У зв’язку з цим позивач вважає, що ОДПІ безпідставно прийняла рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.
Відповідач позов не визнав з тих мотивів, що платником акцизного збору є виробник підакцизного товару, а не його власник.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 1 грудня 2000 р. позов було задоволено. Судове рішення мотивоване тим, що АТ лише надавало послуги з приймання нафти на переробку та відвантажувало нафтопродукти на замовлення їх власників з отриманням коштів за такі послуги.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. зазначене рішення залишене без зміни.

Верховний Суд України за касаційною скаргою ОДПІ порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. Обгрунтовуючи скаргу, відповідач послався на різне застосування Вищим арбітражним судом України положень одного й того ж закону.

Верховний Суд України касаційну скаргу задовольнив з таких підстав.

Згідно із п. «а» ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 18-92 «Про акцизний збір» (зі змінами від 18 листопада 1999 р.) об’єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою. Таким чином, законодавством передбачено, що виробник підакцизного товару є платником акцизного збору незалежно від того, на яких умовах він цей товар виробляє і виробляє його з власної чи давальницької сировини, а також на яких умовах його реалізує. Крім того, відповідно до п. «а» ст. 2 зазначеного Декрету, платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) — виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.

Вищий арбітражний суд України, встановивши, що АТ виготовило нафтопродукти, які є підакцизним товаром, з давальницької нафти, на зазначені вимоги закону увагу не звернув та дійшов неправильного висновку про те, що оскільки АТ не є власником вироблених нафтопродуктів і не здійснювало їх продаж, то не мало правових підстав для нарахування акцизного збору споживачам та вважатися платником цього збору.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України касаційну скаргу ОДПІ Полтавської області задовольнив, постанову Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та рішення цього ж суду від 1 грудня 2000 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком