ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2001-58. Дії, розпочаті як таємне викрадення майна, в разі їх продовження після виявлення потерпілою особою чи утримання викраденого розглядаються залежно від обставин події як грабіж або розбій.
Співучасник відкритого викрадення майна не може нести відповідальність за недонесення відомого йому злочину, вчиненого самостійно іншим співучасником
 
 

Вироком судової колегії в кримінальних справах Одеського обласного суду від 26 червня 2000 р. засуджено: В. — за сукупністю злочинів, передбачених п. «а» ст. 93, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 222 КК, на 10 років позбавлення волі, а Ф. — за ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 187 КК на п’ять років позбавлення волі, обох із відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного їм майна.
В. засуджено за розбійний напад, грабіж, вчинений за попереднім зговором із Ф., умисне вбивство з корисливих мотивів та незаконне носіння холодної зброї, а Ф. — за крадіжку і грабіж, вчинені за попереднім зговором із В., та недонесення про вбивство, вчинене В.

Як визнав суд, 11 січня 2000 р. В. і Ф. після вживання спиртних напоїв домовилися між собою викрасти майно Ч. Із цією метою вони близько 23-ї години, взявши мішки та штик-ніж, який незаконно носив В. і який визнано холодною зброєю, прийшли до господарства потерпілої.
Відкривши за допомогою штик-ножа підсобне приміщення, засуджені викрали три курки вартістю 24 грн. У цей час прокинулась господиня. Почувши шум, вона ввімкнула зовнішнє освітлення, зрозуміла, що відбувається, і почала кликати на допомогу. Щоб утримати викрадене та заволодіти іншим майном, В. без попереднього погодження своїх дій із Ф. розбив лампочку, через напіввідчинені двері будинку рукою завдав потерпілій декілька ударів по голові, потім проник у приміщення кухні і з корисливих мотивів убив її, здавивши руками шию. Упевнившись, що потерпіла мертва, В. вийшов із кухні і розповів про вбивство Ф. Після цього вони викрали з погреба потерпілої 33 кілограми картоплі та 20 літрів вина на загальну суму 93 грн.

Крім того, Ф. визнано винним у тому, що він, достовірно знаючи про вчинене В. вбивство Ч., не повідомив про цей злочин правоохоронні органи.

На вирок було подано касаційну скаргу, в якій засуджений Ф. зазначав, що він не знав про вбивство В. потерпілої, оскільки той не розповідав йому про цей злочин, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 187 КК є безпідставною. Він просив пом’якшити покарання, посилаючись на те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також на те, що не брав активної участі у викраденні майна потерпілої.

Вирок щодо В. не оскаржено і касаційне подання не принесено.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила частково з таких підстав. </p> <p>Виходячи з пояснень Ф. і В. у стадії розслідування та в суді, пояснень свідка В.Д., протоколів огляду місця події, обшуку й виявлення за місцем проживання засуджених викрадених у потерпілої картоплі, вина та залишків викрадених курей суд правильно встановив фактичні обставини злочину і обгрунтовано визнав Ф. винним у вчиненні за попереднім зговором із В. грабежу.

Із обставин справи видно, що Ф. та В. прийшли в господарство Ч. і почали свої злочинні дії, спрямовані на таємне викрадення майна. Коли потерпіла виявила крадіїв і почала кликати на допомогу, засуджені не припинили цих дій, а продовжили їх із метою утримання викрадених курей. </p> <p>Як визнав суд, В. самостійно, без погодження з Ф., учинив розбійний напад на Ч., під час якого задушив її, і розповів про свої дії Ф., після чого вони разом заволоділи картоплею та вином потерпілої. Із наведеного випливає очевидність для Ф. того, що розпочате ними таємне викрадення майна потерпілої перейшло у відкрите, тобто у грабіж. Ці дії Ф. правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 141 КК, що не оспорюється засудженим у касаційній скарзі.

Разом з тим Ф. твердив, що про вбивство потерпілої В. розповів йому не на місці злочину, а вже після того, як вони, викравши її майно, поверталися додому, і висловлював думку, що суд безпідставно визнав його винним у недонесенні про тяжкий злочин.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що Ф. дійсно необгрунтовано засуджено за ч. 1 ст. 187 КК, але не з викладених у скарзі мотивів.

Із пояснень Ф. у стадії розслідування видно, що після виявлення Ч., що він і В. викрадають її майно, В. самостійно вбив її, про що повідомив його, передав йому ключі від погреба, і вони разом заволоділи картоплею та вином потерпілої. Як правильно встановив суд, Ф. і В. були співучасниками злочину — таємного викрадення майна Ч., яке у зв’язку з виявленням їх потерпілою і утриманнямвикраденого перейшло для Ф. у грабіж, а для В. — у розбійний напад. У справі доведено, що всі дії, пов’язані з вилученням майна потерпілої, засуджені вчинили без розриву у часі і не припинили їх після того, як були виявлені потерпілою, та її вбивства. Про те, що під час розбійного нападу В. умисно вбив потерпілу, Ф. було достовірно відомо на місці злочину, оскільки сам В., як видно з його пояснень у стадії розслідування, підтверджував цю обставину.

Таким чином, Ф. як співучасник відкритого викрадення майна потерпілої та свідок ексцесу виконавця, який полягав у вчиненні В. умисного вбивства, не може нести відповідальність за недонесення про відомий йому факт останнього.

За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що Ф. безпідставно засуджено за ч. 1 ст. 187 КК, тому вирок у цій частині скасувала із закриттям провадження у справі.

Крім того, з вироку не видно, чому дії Ф. крім ч. 2 ст. 141 КК кваліфіковано ще й за ч. 2 ст. 140 КК.

За обставинами справи дії цього засудженого, розпочаті як таємне викрадення майна Ч., після їх виявлення потерпілою перейшли у відкрите заволодіння її майном з метою його утримання, тобто у грабіж. Так само необхідно розглядати його дії, пов’язані із заволодінням майном, і після того, як інший співучасник цього злочину, виходячи за межі попередньої домовленості, вчинив убивство потерпілої.

Таким чином, у даному випадку дії засудженого повністю охоплюються ч. 2 ст. 141 КК і додаткової кваліфікації ще й за ч. 2 ст. 140 КК не потребують, а тому її виключено з вироку як зайву.

Що стосується В., то для нього дії, розпочаті як таємне викрадення майна Ч., переросли у розбійний напад, під час якого ним було вчинено вбивство потерпілої, тому кваліфікація його дій ще й за ч. 2 ст. 141 КК є зайвою і виключена з вироку в порядку ст. 363 КПК.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком