ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
18-2001. У разі відмови у позові про зміну формулювання причини звільнення суд не врахував, що згідно зі ст. 126 Конституції України та статтями 15, 43 Закону України «Про статус суддів» суддя має право на відставку за станом здоров’я, що перешкоджає продовженню виконання його обов’язків, незалежно від стажу роботи суддею, характеру його захворювання і того, чи пов’язано воно з його професійною діяльністю
 
 
У жовтні 1998 р. Л. звернувся в суд із позовом до Адміністрації Президента України, Міністерства юстиції України та управління юстиції в Миколаївській області про зміну формулювання причини звільнення та скасування наказу про звільнення. У заяві позивач зазначав, що з 2 лютого 1995 р. по 21 квітня 1997 р. працював на посаді судді Казанківського районного суду Миколаївської області. 21 квітня 1997 р. Указом Президента України його було звільнено з цієї посади за станом здоров’я. Відповідно до висновку МСЕК від 12 вересня 1997 р. його було визнано інвалідом II групи, і обласне управління юстиції видало йому посвідчення судді у відставці. Проте Міністерство юстиції відмовило йому у видачі вихідної допомоги та визнанні за ним статусу судді у відставці. Тому позивач просив змінити формулювання причини звільнення і вважати його суддею у відставці за станом здоров’я, а також скасувати наказ начальника управління юстиції в Миколаївській області про звільнення його з посади судді за власним бажанням.

Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 21 травня 1999 р. позов було задоволено частково, наказ начальника управління юстиції в Миколаївській області від 16 січня 1997 р. скасовано, а в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 15 вересня 1999 р. рішення суду було залишено без зміни.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень у частині відмови Л. у задоволенні позову щодо зміни формулювання причини його звільнення з посади судді. Президія Київського міського суду протест задовольнила з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зміни формулювання причини звільнення Л. із посади судді, суд виходив із того, що він необхідного стажу роботи на посаді судді (не менше 10 років) не мав, його захворювання не пов’язано з професійною діяльністю (загальне захворювання), тому він не має права на відставку, в тому числі за станом здоров’я.

Суд визнав, що позивача було звільнено з посади судді Указом Президента від 21 квітня 1997 р. № 357/97 відповідно до ст. 126 Конституції України і статей 15, 43 Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» (далі — Закон). Проте такі висновки не узгоджуються із зібраними у справі доказами та нормами матеріального права.

Так, згідно із заявою, Л. звернувся до Міністерства юстиції з проханням про звільнення з посади судді за станом здоров’я, що перешкоджає продовженню виконання обов’язків судді, та встановленням йому II групи інвалідності. До заяви він додав довідки МСЕК про стан свого здоров’я.

Як передбачено ч. 1 ст. 43 Закону, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення від виконання обов’язків за власним бажанням або у зв’язку із закінченням строку його повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров’я, що перешкоджає продовженню виконання обов’язків. Повноваження судді припиняються органом, який його обрав, за письмовою заявою про відставку (ст. 15 Закону, а також п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції).

Таким чином, Законом визначено право судді на відставку за станом здоров’я, що перешкоджає продовженню виконання його обов’язків, незалежно від стажу роботи судді та характеру захворювання, яке не пов’язано з його професійною діяльністю. Тому висновок суду про те, що позивач без наявності відповідного стажу роботи судді не має права на відставку, а його захворювання повинно пов’язуватися з його професійною діяльністю, суперечать Закону та Конституції.

Касаційна інстанція на порушення вимог статей 310, 311 ЦПК не взяла до уваги допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права.

Виходячи з наведеного президія Київського міського суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Старокиївського районного суду м. Києва та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського міського суду в частині відмови Л. у задоволенні позову щодо зміни формулювання причини звільнення його з посади судді, зазначеної в Указі Президента України від 21 квітня 1997 р. № 357/97, скасувала і направила справу на новий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком