ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
51-2001. Визнаючи засудженого винним в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів (ч. 1 ст. 101, ч. 3 ст. 206 КК України), суд не взяв до уваги, що той робив прицільні постріли з вогнестрільної зброї в трьох потерпілих із близької відстані, що свідчить про наявність у його діях замаху на умисне вбивство трьох осіб з хуліганських мотивів
 
 

Вироком судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 30 червня 2000 р. С. засуджено за ч. 1 ст. 101, ч. 3 ст. 206, ч. 1 ст. 222 КК строком на п’ять років за вчинення таких злочинів.

Як визнав у вироку суд, 8 лютого 2000 р. приблизно о 22-й годині С. зайшов до бару і зробив замовлення на 11 грн. 90 коп. Коли хотів піти з бару, не розрахувавшись за замовлене, бармен Х. зробила з цього приводу йому зауваження і попросила відвідувачів затримати його. З., С.В. та інші затримали С. і грубо штовхнули на лаву, від чого він ударився головою об стійку. Пізніше, вибравши зручний момент, С. утік додому, взяв там саморобний пістолет і обріз мисливської рушниці, які без відповідного дозволу придбав та зберігав і які визнано вогнестрільною зброєю, та бойові припаси до них. Повернувшись до бару зі зброєю, він, порушуючи громадський порядок і діючи з особливою зухвалістю, вистрелив з обрізу рушниці спочатку у З. і С.В., заподіявши їм легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, а потім на вулиці біля бару з цієї ж зброї — у Х., заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження у вигляді вогнестрільної рани грудей із пошкодженням печінки.

У касаційних скаргах адвокат і С. просили змінити вирок і пом’якшити призначене останньому покарання, застосувавши ст. 45 або 461 КК. При цьому вони зазначали, що суд не врахував при призначенні покарання неправильну поведінку самих потерпілих, які спровокували його на вчинення злочину.

Потерпілі З., Х. і С.В. у своїх касаційних скаргах просили вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, стверджуючи, що суд неправильно кваліфікував дії за ч. 3 ст. 206 і ч. 1 ст. 101 КК. На їх думку, вчинені щодо них злочини необхідно було кваліфікувати за ст. 17, пунктами п. «б», «г» ст. 93 КК, а призначена С. міра покарання є надто м’якою і не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційні скарги адвоката і засудженого задоволенню не підлягають, а касаційні скарги потерпілих задовольнила з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, С. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні замаху на вбивство з хуліганських мотивів трьох осіб — потерпілих Х., З. і С.В. — способом, небезпечним для життя багатьох осіб, тобто злочину, передбаченого ст. 17, пунктами п. «б», «г», «е» ст. 93 КК. На обгрунтування такої кваліфікації слідчі органи навели в обвинувальному висновку відповідні докази.

Суд же визнав, що С. не мав умислу на позбавлення потерпілих життя, а, діючи з хуліганських мотивів, заподіяв їм тяжкі тілесні ушкодження, і кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 206, ч. 1 ст. 101 КК, тобто за наслідками, які настали. Проте цей висновок зроблено судом на підставі не досить повно досліджених матеріалів справи і неналежно оцінених доказів.

Із матеріалів справи, зокрема з показань потерпілих З., С.В., Х. і свідка Г., вбачається, що після того, як С. повернувся, він із дверей приміщення бару зробив постріл з обрізу рушниці у З. і С.В., які разом із Х. та Г. знаходилися біля стійки бару. При цьому він вцілив З. у живіт, а С.В. — у поперек. А коли останні вибігли на вулицю, С., перезарядивши обріз, майже впритул вистрелив у груди Х. За показаннями З., після цього йому вдалося відібрати в С. обріз, але той дістав пістолет, з якого теж зробив постріл, проте він, З., у цей же момент зміг вихопити у нього пістолет, у зв’язку з чим куля нікому не завдала шкоди.

Як показала свідок Ч. — дружина дільничного інспектора міліції, пізно ввечері 8 лютого 2000 р. до неї звертався С. із проханням повідомити її чоловікові, що він, С., застрелив двох осіб.

За висновками судово-медичної експертизи, Х. одержала вогнестрільне проникне поранення грудної клітки з ушкодженням печінки, ускладнене правостороннім пневмотораксом, З. — вогнестрільне поранення живота, а С.В. — таке ж поранення в ділянці поперека.

Вирішуючи питання про спрямованість умислу С. та визнавши, що він не бажав настання смерті потерпілих, суд фактично не взяв до уваги, що обвинувачений зробив прицільні постріли у З. і С.В. з близької відстані, а в Х. — майже впритул із зазначеної вогнестрільної зброї, яка завідомо для нього могла бути засобом вчинення вбивства, що постріли ним було вчинено в ділянку розташування життєво важливих органів (із серйозним ушкодженням одного з них — печінки — у Х.) і що смерть потерпілої не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі. Крім того, суд не врахував, що подальшу стрілянину в потерпілих було припинено завдяки активним діям З., котрий спочатку відібрав у С. обріз рушниці, а потім, якраз у момент здійснення пострілу, — пістолет.

Наведені обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про правильність кваліфікації дій С., судом на порушення вимог ст. 22 КПК всебічно досліджені не були і належної оцінки у вироку не одержали.

Крім того, суд, по суті, не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, внаслідок чого допустив невідповідність викладених у вироку висновків фактичним обставинам справи, що позначилося на правильності застосування кримінального закону та на визначенні міри покарання. А це відповідно до положень ст. 369 КПК є безумовною підставою для скасування вироку. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком