ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Істотні порушення норм Кримінально-процесуального закону та неповнота досліджень обставин справи потягли скасування вироку щодо особи, засудженої за порушення Правил дорожнього руху
 
 
Вироком Kоломийського міського суду Івано-Франківської області від 20 червня 1997 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 215 KK до штрафу в розмірі 1 тис. 500 грн. Ухвалено стягнути на користь Г.: з товариства «Колоінвест», якому належав автомобіль, що ним керував М., — 2 тис. 710 грн., з М. — 1 тис. грн.

У касаційному порядку справа не розглядалася.

М. визнано винним у тому, що він 25 лютого 1997 р. приблизно о 12-й годинi, керуючи автомобілем KРАЗ, грубо порушив Правила дорожнього руху (додаток № 2), затверджені постановою Kабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094, — перетнув дві суцільні лінії, які поділяють транспортні потоки, і виїхав на зустрічну смугу руху, внаслідок чого його автомобіль зіткнувся з легковим автомобілем під керуванням Г., якому було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування вироку у зв’язку з неповнотою судового слідства та недодержанням норм кримінально-процесуального закону.

Як вбачається з постанови про віддання обвинуваченого до суду, це було зроблено не за ч. 1 ст. 215 KK, за якою йому було пред’явлено обвинувачення, а за ч. 1 ст. 215 KпАП.

Судове засідання у справі було розпочато з порушенням вимог ст. 286 KПК. Як пояснив у судовому засіданні М. (і це підтверджується його розпискою), копію обвинувального висновку він одержав 17 червня 1997 р. Судове засідання в справі було проведено 20 червня 1997 р.

Оскільки копія обвинувального висновку не була вручена М. за три дні до розгляду справи в судовому засіданні, суду відповідно до вимог ст. 286 KПК належало або відкласти розгляд справи на три дні, або розглянути її, якби про це просив підсудний. Такого прохання від М. не надходило.

Розглядаючи справу в судовому засіданні, суд припустився істотної неповноти дослідження доказів і послався як на доказ винності М. у вчиненому злочині на висновок судово-автотехнічної експертизи. Як видно зКпротоколу судового засідання, суд лише оголосив цей висновок, не дослідивши його.

Разом з тим відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п. 4 постанови від 24 грудня 1982 р. № 7 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини», суд на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів повинен зазначити у вироку, які вихідні дані визнані ним достовірними, і відповідно до цього оцінити висновок експерта. Ці вимоги у справі не виконано.

У постанові слідчого про призначення судово-автотехнічної експертизи зазначені, зокрема, такі вихідні дані: водій Г. побачив автомобіль М., який рухався зі швидкістю, що перевищує 60 кілометрів на годину, за 35 метрів до його виїзду на смугу зустрічного руху. За висновком експерта, при такій відстані водій Г., рухаючись автомобілем зі швидкістю 64—67 кілометрів на годину, при швидкості автомобіля KPАЗ 60 кілометрів на годину був позбавлений можливості уникнути зіткнення з останнім. Суд не перевірив цих вихідних даних у судовому засіданні і, крім того, не зазначив у вироку, чому він відкинув показання М. та свідка П. про те, що Г. рухався зі швидкістю понад 100 кілометрів на годину.

Суд припустився помилки і при вирішенні цивільного позову у справі. Як вбачається з її матеріалів, Г. керував автомобілем, що належав K., без довіреності. Незважаючи на те, що Г. не був ні власником, ні володільцем зазначеного автомобіля, який було пошкоджено внаслідок ДТП, суд ухвалив рішення про відшкодування шкоди саме йому, а не K.

За таких обставин судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок скасувала, а справу повернула на новий розгляд зі стадії віддання обвинуваченого до суду.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком