ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Вимагательство означає вимогу передати індивідуальне майно громадян чи право на нього або вчинити будь-які дії майнового характеру під погрозою насильства над потерпілим чи близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна. Не може розглядатись як вимагательство поєднана з відповідними погрозами чи насильством вимога повернути борг, що виник із підстав, передбачених ст. 4 ЦК України
 
 
Вироком Першотравневого районного суду Донецької області від 29 травня 1998 р. К.Р., Т.В., С. і М. засуджено за ч. 3 ст. 144 КК до різних строків позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією частини майна, яке є їх особистою власністю.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 17 липня 1998 р. вирок щодо всіх засуджених залишено без зміни.

К.Р., Т.В., С. і М. визнано винними у вчиненні вимагательства за обтяжуючих обставин.

5 вересня 1995 р. приблизно о 17-й годині К.Р. та С. біля гаража АТП у селищі Мангуш Першотравневого району під погрозою застосування до К-ка насильства та його вбивства вимагали від нього передачі 100 млн. крб. (1 тис. грн.). Сприйнявши погрозу вбивством як реальну, К-к у два прийоми передав К.Р. 100 млн. крб., із яких 4 млн. крб. (40 грн.) той вручив С. за участь у вимагательстві.

3 вересня 1996 р. К.Р., Т.В., С. і М. за попереднім зговором між собою приблизно о 17-й годині прибули на належному М. автомобілі до гаража АТП. Там К.Р. посадив в автомобіль К-ка, і всі вони поїхали в лісосмугу, де під погрозою застосування до К-ка насильства та його вбивства почали вимагати від потерпілого 1 тис. 500 доларів США. К-к сприйняв погрози як реальні і 5 вересня 1996 р. передав Т.В. 1 тис. доларів США.

Внаслідок двох епізодів вимагательства К-ку було завдано великої шкодиК— на суму 3 тис. 640 грн.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну судових рішень щодо всіх засуджених: перекваліфікацію дій К.Р. і Т.В з ч. 3 ст. 144 КК на статті 100 і 198 КК, дій С. і М. — з ч. 3 ст. 144 КК на ст.К100 і статті 19, 198 КК. Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи протесту, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України задовольнила його з таких підстав.

Фактичні обставини справи встановлено судом правильно, але діям засуджених дано помилкову юридичну оцінку.

Свідок К., мати засудженого К.Р., показала, що вона з 1989 р. до 1994 р. перебувала з К-ком у фактичних шлюбних відносинах. У 1994 р. після продажу належної їм квартири К-к з вирученими грошима кудись виїхав, про що вона повідомила сина. У вересні 1995 р. останній передав їй 50 млн. крб., а також придбав одяг для молодшої сестри. Пізніше син розповів, що ці гроші він отримав від К-ка.

Потерпілий К-к дав показання, в яких не заперечував факту продажу ним належної йому та К. квартири.

Як виявлено шляхом аналізу показань засудженого К.Р. на попередньому слідстві та в судовому засіданні, він діяв в інтересах своєї матері з метою витребувати у К-ка частину грошей за продану квартиру, яка була спільною власністю його матері та К-ка.

Свідок Т. у процесі попереднього розслідування і в судовому засіданні дала показання про те, що 18 січня 1990 р. К. та К-к вчинили крадіжку майна з її квартири, і вона, Т., попросила свого сина Т.В. переговорити з К-ком про відшкодування заподіяної крадіжкою шкоди. Зі слів сина їй відомо, що К-к погоджувався це зробити.

Факт вчинення К-ком 18 січня 1990 р. крадіжки майна з квартири Т-вих підтверджений копією вироку Приморського районного суду м. Маріуполя від 9 лютого 1999 р.

Із показань засудженого Т.В. видно, що він діяв щодо К-ка за дорученням та в інтересах своєї матері з метою одержати від того гроші на відшкодування шкоди, заподіяної крадіжкою майна з квартири батьків.

Таким чином, наведені докази свідчать, що у К. та Т. виникли до К-ка вимоги майнового характеру про повернення грошових сум із передбачених ст.К4 ЦК підстав і вони повідомили про це своїх синів К.Р. і Т.В., а останні, в свою чергу, висунули К-ку вимогу про задоволення майнових претензій.

Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в п. 17 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», не може розглядатись як вимагательство поєднана з відповідними погрозами чи насильством вимога повернути борг, якщо він виник із підстав, передбачених ст. 4 ЦК. За наявності необхідних ознак такі дії мають кваліфікуватись як самоуправство, злочин проти життя, здоров’я і гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені з корисливих спонукань.

Як установлено матеріалами справи, К.Р. і Т.В. усупереч передбаченому законом порядку самоуправно заволоділи грошовими сумами К-ка, заподіявши йому істотної шкоди, а С. та М. були співучасниками такого злочину як пособники — вони не тільки знали про злочинні наміри виконавців, а й допомагали у їх здійсненні, і всі без винятку засуджені погрожували вчинити вбивство потерпілого за наявності в останнього реальних підстав побоюватись виконання таких погроз. Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала дії К.Р. і Т.В. з ч. 3 ст. 144 КК на статті 100 і 198 КК, а С. та М. — на ст. 100 і статті 19 і 198 КК.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком