ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку й на підставах, передбачених цивільним законодавством України. Коли договір про передачу цих будівель і майна укладено без зазначення строку його дії, кожна зі сторін вправі в будь-який час відмовитися від його виконання, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці. Закон не вимагає розірвання або припинення такого договору в судовому порядку
 
 
У жовтні 1997 р. релігійна громада УГКЦ с. Розсохи Перемишлянського району Львівської області (далі — громада УГКЦ) звернулася зі скаргою на розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації (далі — облдержадміністрація) від 11 вересня 1997 р. № 935 «Про передачу культових будівель релігійним громадам у с. Розсохи Перемишлянського району». Скаржник просив скасувати це розпорядження, посилаючись на те, що воно є незаконним, оскільки облдержадміністрація не врахувала, що в 1992 р. між громадою УГКЦ і Перемишлянським районним виконавчим комітетом на підставі рішення Львівського обласного виконавчого комітету (далі — облвиконком) від 13 грудня 1991 р. № 680 був укладений договір оренди церкви Покрови Пресвятої Богородиці, який на час прийняття зазначеного розпорядження розірваний не був, а також те, що вказана культова будівля була власністю громади УГКЦ.

Рішенням Львівського обласного суду від 19 лютого 1999 р. скаргу задоволено, розпорядження голови Львівської облдержадміністрації визнано незаконним.

У касаційній скарзі релігійна громада УАПЦ с. Розсохи (далі — громада УАПЦ) просила скасувати рішення суду, мотивуючи це тим, що договір оренди зазначеної церкви підписано від імені релігійної громади УГКЦ не представником її виконавчого органу. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, у с. Розсохи зареєстровано дві релігійні громади (УАПЦ і УГКЦ) та є дві культові будівлі (церква Покрови Пресвятої Богородиці та приміщення колишнього костьолу). Відповідно до рішення облвиконкому від 13 грудня 1991 р. № 680 зазначену церкву було передано громаді УГКЦ, з якою 5 травня 1992 р. був укладений договір про безоплатне користування культовою будівлею.

Розпорядженням голови Львівської облдержадміністрації від 11 вересня 1997 р. № 935 зазначену церкву було передано в безоплатне користування громаді УАПЦ, а приміщення костьолу — громаді УГКЦ та доручено Перемишлянській районній державній адміністрації (далі — райдержадміністрація) в установленому законом порядку розірвати укладений з громадою УГКЦ договір на користування церквою.

Постановлюючи рішення про задоволення скарги та скасування розпорядження голови облдержадміністрації, обласний суд виходив із того, що остання, передаючи церкву релігійній громаді УАПЦ, не вирішила питання про розірвання в установленому порядку договору про безоплатне користування цією культовою спорудою, укладеного з громадою УГКЦ. Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов його на порушення вимог статей 15, 30, 40, 62 ЦПК без повного і всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін.

Так, із письмових пояснень голови облдержадміністрації від 14 листопада 1997 р. № 871 вбачається, що райдержадміністрація за три місяці письмово попередила релігійну громаду УГКЦ про розірвання з нею договору про користування зазначеною церквою.

Лист першого заступника голови райдержадміністрації від 31 жовтня 1997 р. № 1105 свідчить про те, що за дорученням облдержадміністрації укладений на невизначений строк із релігійною громадою УГКЦ договір про користування названою церквою був розірваний відповідно до вимог ст. 259 ЦК. У матеріалах справи є лист райдержадміністрації від 13 березня 1997 р., яким громаду УГКЦ було попереджено про розірвання цього договору.

Проте суд на порушення вимог ст. 40 ЦПК належної оцінки письмовим поясненням обласної та районної держадміністрацій, а також зазначеним доказам не дав і не з’ясував, чи було додержано власником при розірванні укладеного на невизначений строк договору про надання названої церкви в користування громаді УГКЦ порядок, передбачений ст. 259 ЦК, хоча ця обставина має істотне значення для правильного вирішення справи.

Посилання суду на те, що питання про розірвання договору про надання культової будівлі в користування повинно вирішуватись арбітражним судом, не грунтується на чинному законодавстві, оскільки відповідно до вимог ст. 17 Закону від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» такі договори можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених статтями 259, 269 ЦК.

Рішення суду, постановлене з порушенням норм цивільно-процесуального права, не може вважатися законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу громади УАПЦ задовольнила, рішення Львівського обласного суду від 19 лютого 1999 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком