ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
34-2001. Вирішення суддею одноособово цивільної справи, яка відповідно до ст. 1241 ЦПК України підлягає розгляду колегіальним складом суддів, є розглядом її неправомочним складом суду, при якому згідно з ч. 2 ст. 314 зазначеного Кодексу рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню
 
 
У грудні 1996 р. С. звернулася в суд із позовом до П.В. та Києво-Святошинської нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 11 квітня 1996 р. на ім’я П.В., з тих підстав, що він не мав права на спадщину. Позивачка посилалась на те, що після смерті брата відповідача спадщину прийняла її тітка П.Г., яку вона, С., доглядала до смерті, понесла витрати на її поховання, а тому має право на спадщину. Спадкове майно складається з 1/3 будинку в м. Боярці та рухомого майна, яке відповідач привласнив. Крім того, С. просила стягнути з П.В. 2 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У вересні 1998 р. з позовом до П.В. звернулась ДПІ у Києво-Святошинському районі, яка також просила визнати недійсним зазначене свідоцтво про право на спадщину і встановити, що спадкове майно належить державі, а в жовтні того ж року до суду з аналогічним позовом звернувся прокурор Києво-Святошинського району.

Рішенням Київського обласного суду від 23 червня 2000 р. позовні вимоги С. задоволено частково, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Києво-Святошинською державною нотаріальною конторою 11 квітня 1996 р. на ім’я П.В., визнано недійсним, а в решті позовних вимог відмовлено. Позов ДПІ та прокурора Києво-Святошинського району задоволено.

Не погоджуючись із таким рішенням, П.В. направив касаційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, зазначаючи, що всупереч ст. 124<sup>1</sup> ЦПК та постанові президії Київського обласного суду від 6 квітня 2000 р. справа розглядалася суддею одноособово, позивачами, на його думку, пропущено строк позовної давності й, крім того, С. не є спадкоємцем. П.Г. не прийняла спадщину, оскільки померла, а суд на це уваги не звернув. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.

Відповідно до ст. 1241 ЦПК у зв’язку зі складністю справи суд касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку справу.

Постановою президії Київського обласного суду від 6 квітня 2000 р. було скасовано попереднє рішення в даній справі від 16 листопада 1999 р., направлено її на новий розгляд у колегіальному складі та прийнято до провадження обласного суду.

Незважаючи на вимоги ст. 341 ЦПК, суддя розглянув справу, яка підлягала колегіальному розгляду, одноособово, тобто її було розглянуто неправомочним складом суду. Згідно з ч. 2 ст. 314 ЦПК це є обов’язковою підставою для скасування постановленого у справі рішення.

Крім того, перевіряючи справу в порядку ст. 310 ЦПК, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що рішення не відповідає вимогам ст. 203 ЦПК, а викладені у ньому висновки — зібраним у справі доказам. Так, суд дійшов висновку, що позивачка не є спадкоємцем після смерті П.Г., однак постановив рішення і задовольнив її вимоги щодо визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Враховуючи викладене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу П.В. задовольнила, рішення Київського обласного суду від 23 червня 2000 р. скасувала і направила справу до суду першої інстанції для розгляду іншим складом суду.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком