ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-38. Висновки суду грунтуються на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним матеріалах, що є істотним порушенням норм процесуального права. Тому таке рішення не може бути визнане законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню
 
 

18 березня 2000 р. за результатами перевірки діяльності військової частини, де офіцер Р. проходив службу на посаді помічника начальника штабу, наказом командуючого Військово-Морськими Силами України (далі — ВМС) за самоухилення від виконання службових обов’язків було накладено на Р. дисциплінарне стягнення — попередження про неповну службову відповідність — і дано вказівку провести щодо нього позачергову атестацію.

Атестаційна комісія ВМС, розглянувши відповідні матеріали, дійшла висновку, що Р. займаній посаді не відповідає, і рекомендувала перевести його на посаду, пов’язану з обслуговуванням озброєння та техніки. На підставі цього висновку командуючий ВМС наказом від 15 серпня 2000 р. звільнив Р. у запас за підпунктом «є» п. 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (затверджене Указом Президента України від 13 травня 1993 р. №174/93) — за службовою невідповідністю.

Не погоджуючись із накладеним стягненням, висновком атестаційної комісії, а також звільненням у запас, Р. звернувся до суду зі скаргою на дії командира частини та командуючого ВМС, в якій просив скасувати дисциплінарне стягнення і визнати незаконними висновки атестації та наказ про звільнення. Рішенням військового суду ВМС від 23 листопада 2000 р. скаргу Р. на дії зазначених посадових осіб було визнано необгрунтованою і залишено без задоволення. Таке рішення суд мотивував тим, що атестація, складена на Р. командиром частини, висновки атестаційної комісії про його невідповідність займаній посаді, а також накладене на Р. командуючим ВМС стягнення і виданий наказ про звільнення його з військової служби за службовою невідповідністю є законними, оскільки дії зазначених посадових осіб були здійснені в межах їх повноважень і при цьому права та свободи заявника порушені не були.

У касаційній скарзі Р. просив рішення суду скасувати як необ’єктивне з мотивів неповноти дослідження доказів, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Так, він зазначив, що судом безпідставно не враховані показання свідків Б. і К. щодо його характеристики, поза увагою суду залишилися факти, які свідчать про негативні особисті відносини між ним, Р., та командиром частини.

Перевіривши матеріали справи, військова колегія Верховного Суду України касаційну скаргу Р. задовольнила з таких підстав.

Судовий розгляд справи Р. було проведено поверхово. Твердження суду про об’єктивність атестації та висновків атестаційної комісії ВМС про невідповідність Р. займаній посаді, що спричинило його звільнення з військової служби, дійсно грунтується на неповно і необ’єктивно досліджених у судовому засіданні доказах.

Так, командир частини в атестації зазначав, що Р. зарекомендував себе як недостатньо слухняний офіцер, неорганізований, який на зауваження по службі не реагував. Натомість Р. у судовому засіданні пояснив, що до виконання своїх обов’язків він ставився сумлінно, недоліки в роботі усував вчасно, однак між ним та командиром частини С. склалися недоброзичливі стосунки, які й стали підставою для складення необ’єктивної атестації.

У судовому засіданні свідок П., котрий по службі добре знав і С., і Р., пояснив, що останній — професійно підготовлений офіцер, який сумлінно ставився до виконання службових обов’язків, а С. був недостатньо компетентним, схильним до обману, злопам’ятним. Ці показання П. відповідають показанням свідків М., І., Ц., О. та Б.

Як вбачається з матеріалів справи, Р. до березня 2000р. успішно просувався по службі й стягнень не мав.

Таким чином, суду слід було навести переконливі доводи на підтвердження службової невідповідності Р. за період із березня 1999 р. по березень 2000 р., оскільки недоліки в його роботі, зафіксовані в ході перевірки, не були достатньою підставою для рішення командуючого ВМС про звільнення Р. із армії за службовою невідповідністю. Суд повинен був зазначити у своєму рішенні про дані, які б свідчили про об’єктивність атестації Р., і чим вони підтверджуються, тому що в іншому випадку заявник мав би реальну можливість виправити свою поведінку й продовжити службу.

Однак суд, усупереч вимогам статей 202, 203 ЦПК про законність і обгрунтованість судового рішення, в мотивувальній частині рішення взагалі не дав оцінки доказам, котрі, за його висновками, не відповідають дійсності, й не зазначив причин, з яких не взяв їх до уваги. Так, показання свідків М., П., І., Ц., О. та Б. взагалі залишились без оцінки. Суд визнав об’єктивною лише негативну характеристику Р., складену С., не взявши до уваги позитивну атестацію від 26 травня 2000 р., яку підписали всі члениатестаційної комісії. Цю атестацію затвердив той самий командир частини С. На неприпустимість таких порушень звертав увагу і Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення», в п. 6 якої зазначалося, що мотивувальна частина судового рішення обов’язково повинна містити оцінку всіх доказів, а визнаючи одні й відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Не можна визнати підставним висновок суду про те, що заява Р. про недоброзичливе ставлення до нього з боку командира частини не знайшла підтвердження. Р. у судовому засіданні пояснив, що у нього не склалися службові стосунки зі старшим матросом С-вою (дружиною командира частини), котра як підлегла не завжди сумлінно виконувала свої обов’язки. Він, Р., був проти присвоєння їй чергового військового звання, у зв’язку з чим у нього й виникли суперечки із С. Цей факт підтвердився і в судовому засіданні поясненнями свідків І., Ц., О. та Б. Як вбачається з показань свідка Б. (офіцера штабу ВМС), який проводив перевірку частини в березні 2000 р., в доповідній записці про наявність у Р. дисциплінарних стягнень він зазначив зі слів командира частини С., що стало підставою для притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності. Ці обставини також залишились у рішенні суду поза належною оцінкою.

Із протоколу судового засідання видно, що судом не були допитані свідки, показання яких могли мати значення для постановлення правильного рішення у справі. Це офіцери І., Ц., О. і М. — члени атестаційної комісії.

Військова колегія Верховного Суду України визнала, що за таких обставин висновки, які суд вважав установленими, не відповідають дійсності, оскільки він дійшов їх на недостатньо досліджених матеріалах справи і без оцінки всіх добутих у ході судового розгляду доказів. Тому судове рішення у справі через істотне порушення норм процесуального права, що сприяло неправильному її вирішенню, не може бути визнано законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 310, 311 та ч. 1 ст. 314 ЦПК, військова колегія Верховного Суду України касаційну скаргу Р. задовольнила, рішення військового суду ВМС від 23 листопада 2000 р. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком