ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Офіцери, звільнені зі Збройних Сил України в запас за станом здоров’я, мають право, згідно зі ст. 43 ЖК України і п. 45 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на першочергове надання органами місцевої влади жилих приміщень за обраним офіцерами місцем проживання
 
 

Офіцери, звільнені зі Збройних Сил України в запас за станом здоров’я, мають право, згідно зі ст. 43 ЖК України і п. 45 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на першочергове надання органами місцевої влади жилих приміщень за обраним офіцерами місцем проживання

Ухвала судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 13 листопада 2002 р.
(в и т я г)

У травні 2001 р. Ш. звернувся в суд із позовом до Залізничної районної державної адміністрації м. Києва про визнання права на першочергове забезпечення житлом та виконання зобов’язання про надання йому жилого приміщення. Ш. просив визнати за ним право на першочергове отримання житла та зобов’язати відповідача надати жиле приміщення у передбачені строки, мотивуючи це тим, що в грудні 1996 р. його звільнили зі Збройних Сил України в запас за станом здоров’я. З грудня 2000 р. він перебуває на квартирному обліку на загальних підставах. Посилаючись на те, що він має право отримати житло на пільгових умовах згідно з п. 45 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професійних спілок України від 11 грудня 1984 р. № 470; далі — Правила), позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 13 липня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2001 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Ш. просить змінити ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що позивача, підполковника запасу, звільнено з військової служби відповідно до підпункту «в» п. 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (за станом здоров’я) на підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 16 грудня 1996 р.

З 1992 р. Ш. перебував на обліку для отримання житла в квартирній експлуатаційній частині м. Києва. За розпорядженням голови Залізничної райдержадміністрації м. Києва від 4 грудня 2000 р. позивача зараховано на квартирний облік на загальних підставах.

Відмовляючи Ш. у задоволенні позову про виконання зобов’язання щодо надання житла, суди виходили з того, що жиле приміщення йому має бути надане в порядку черговості згідно зі ст. 43 ЖК, оскільки він не належить до категорії осіб, на яких поширюється дія п. 45 Правил. Однак зазначений висновок зроблено судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, застосовуючи до спірних правовідносин ст. 43 ЖК, суди не врахували, що ч. 3 цієї норми для окремих категорій осіб передбачено право на першочергове одержання жилих приміщень і що їх беруть на облік і вносять в окремі списки відповідно до часу взяття на облік.

Крім того, п. 45 Правил передбачено право, зокрема, офіцерів, звільнених з військової служби за станом здоров’я, на отримання у першу чергу (але не пізніше, ніж у тримісячний строк з дня прибуття до обраного місця проживання) жилих приміщень, що надаються місцевими органами влади.

Визнаючи правомірною відмову відповідача в зарахуванні Ш. до списку осіб для першочергового надання жилого приміщення згідно з п. 45 Правил, суд не врахував, що місце проходження офіцером військової служби в розумінні ст. 17 ЦК та ст. 31 ЖК не є місцем постійного його проживання, у зв’язку з чим для віднесення Ш. до осіб, зазначених у п. 45 Правил, визначальними є факт і час звільнення з військової служби з передбачених цим пунктом підстав та обрання цією особою місця постійного проживання, незалежно від місця попередньої служби.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням процесуального права, оскільки всупереч вимогам ст. 151 ЦПК суд не встановив межі позовних вимог, та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України рішення Залізничного районного суду м. Києва від 13 липня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2001 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком