ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Дії особи, яка під час вбивства та замаху на вбивство декількох потерпілих керувалася почуттям помсти, не визнано необхідною обороною, перевищенням її меж чи такими, що вчинені у стані фізіологічного афекту. Протиправні дії потерпілих щодо засудженої особи визнано обставиною, що пом’якшує відповідальність
 
 
Вироком судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду від 14 травня 1999 р. Р. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222, ст. 94 та ст. 17, п. «г» ст. 93 КК, на 12 років позбавлення волі.

За вироком суду Р. визнано винним у незаконному придбанні й зберіганні вогнестрільної зброї та боєприпасів до неї і в замаху на умисне вбивство декількох осіб на грунті неприязних особистих стосунків та умисному вбивстві потерпілого К.

Як визнав суд, 20 травня 1998 р. вночі К., З. і Б. приїхали на автомобілі, яким керував останній, до м. Маріуполя.

Побачивши біля кіоску Р. та його знайомих А. і М., Б. зупинив автомобіль. К. та З. вийшли з нього і вчинили з раніше незнайомим їм Р. сварку, що переросла в бійку, під час якої заподіяли йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. А. і М. втрутились у цю подію іКперепинили бійку, після чого Б. та його супутники заїхали у двір будинку.

Прослідкувавши, куди поїхали зазначені особи, Р. взяв із офісу пістолет «ТТ» і боєприпаси до нього, які незаконно придбав та зберігав, дочекався, коли автомобіль знову рушив, і з помсти за заподіяні тілесні ушкодження зробив з метою вбивства не менше чотирьох пострілів по автомобілю, в якому перебували троє потерпілих. Внаслідок таких дій К. було вбито, а Б. і З. заподіяно кульові поранення. Злочинний намір на вбивство трьох осіб Р. з не залежних від нього причин довести до кінця не зміг.

На вирок було подано касаційні скарги.

Засуджений Р. вважав, що суд безпідставно визнав його винним за ст. 94 іКст. 17, п. «г» ст. 93 КК, оскільки, стріляючи по автомобілю, він захищався від нападу потерпілих. Р. просив урахувати обставини, за яких було вчинено злочин, та пом’якшити покарання.

Адвокат просив скасувати вирок у частині засудження Р. за ст. 94 і ст. 17, п. «г» ст. 93 КК і закрити справу, оскільки той нібито був поставлений потерпілими в такі умови, за яких змушений був захищатися за допомогою вогнестрільної зброї. На думку адвоката, дії Р. не виходили за межі необхідної оборони, а сам він внаслідок протизаконних дій потерпілих перебував у стані фізіологічного афекту.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справахКВерховного Суду України касаційні скарги частково задовольнила з такихКпідстав.

Суд правильно встановив фактичні обставини злочину, і його висновок про доведеність вини Р. в умисному вбивстві К. та замаху на вбивство Б. і З. грунтується на викладених у вироку доказах.

Показаннями засудженого Р., свідків А. і М., а також частково свідків Б. іКЗ. встановлено, що 20 травня 1998 р. вночі З., Б. і К. приїхали із села на автомобілі до м. Маріуполя, щоб розважитись. Випадково зустрівши Р., якого раніше не знали, вони вчинили з ним сварку і безпричинно побили його, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я у вигляді різаної рани обличчя, вибитого зуба, забиття головного мозку легкого ступеня. За висновком судово-медичної експертизи, зазначені тілесні ушкодження могли утворитися не менше ніж від шести ударів.

Після цієї події З., Б. і К. поїхали до знайомої останнього — М.Н. При цьому автомобіль залишили біля будинку.

У цей же час Р. за участю інших осіб надав собі медичну допомогу та зібрався йти додому. Боячись можливого нападу осіб, які побили його, він, щоб захистити себе, взяв зі схованки пістолет з обоймою патронів, які незаконно придбав та зберігав.

Побачивши біля одного з будинків автомобіль осіб, які його побили, він підійшов до сусіднього будинку і став чекати, знаючи, що ці особи проїжджатимуть саме повз даний будинок. Дочекавшись цього моменту, він зробив декілька пострілів із пістолета у напрямку водія і пасажирів.

Зазначені обставини засуджений Р. визнав, але стверджує, що автомобіль, в якому були особи, що побили його, на великій швидкості рухався на нього, коли він переходив дорогу, і тому, захищаючись від дій цих осіб, він зробив декілька пострілів у салон автомобіля.

Суд перевірив ці показання Р. шляхом відтворення на місці події за участю експертів її обстановки й обставин і дійшов висновку, що твердження засудженого про те, що він стріляв, захищаючись від можливого наїзду на нього, не відповідає дійсності.

За висновком комплексної судово-криміналістичної та балістичної експертиз, перший постріл було зроблено через лобове скло автомобіля і ним було поранено Б., другий — у скло передніх правих дверцят з пораненням К., а третій — у скло задніх правих дверцят із пораненням З.

Із урахуванням пояснень потерпілих З. і Б., показань Р., даних судово-медичної експертизи, відтворення обстановки й обставин події, протоколу огляду автомобіля, даних про швидкість скорострільності пістолета й інших доказів експерти дійшли висновку, що автомобіль рухався зі швидкістю 9Ккілометрів на годину. Цими даними спростовуються доводи засудженого про те, що автомобіль їхав на нього з великою швидкістю і він ледь ухилився від зіткнення з останнім.

За допомогою наведених доказів установлено, що Р., озброївшись пістолетом, заздалегідь підготувався до такої зустрічі, і коли автомобіль рухався повз нього, він із помсти за заподіяні потерпілими тілесні ушкодження зКвідстані 1—2 метрів зробив декілька пострілів у салон автомобіля. За висновком судово-медичної експертизи смерть К. настала від вогнестрільного поранення грудної клітки; потерпілому З. заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості у вигляді вогнестрільного поранення правої руки та лівого бедра, а потерпілому Б. — легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я у вигляді вогнестрільного поранення правого плеча. Таким чином, у справі доведено, що зазначені наслідки настали саме від злочинних дій Р.

У стадії розслідування та в судовому засіданні перевірялося, чи не вчинив Р. цей злочин, перебуваючи у стані фізіологічного афекту, викликаного протизаконними діями потерпілих. При цьому суд, ознайомившись із висновком судово-психологічної експертизи, правильно визнав, що в той момент, коли Р. стріляв у З., Б. і К., останні ніяких протиправних дій, які б могли викликати у Р. стан сильного душевного хвилювання чи фізіологічного афекту, не вчиняли.

З моменту, коли зазначені особи протиправно побили Р., до моменту, коли засуджений стріляв у них, пройшов значний проміжок часу. Ця обставина свідчить про те, що Р. під час вбивства К. та замаху на вбивство потерпілих Б. і З. не перебував у стані фізіологічного афекту, а керувався лише почуттям помсти за одержані тілесні ушкодження.

За таких обставин дії Р. правильно кваліфіковано за ст. 94 КК як умисне вбивство потерпілого К. і за ст. 17, п. «г» ст. 93 КК як замах на умисне вбивство декількох осіб.

Підстав вважати, що, розстрілюючи потерпілих із вогнестрільної зброї, Р. діяв у межах необхідної оборони, також немає.

Р. обгрунтовано засуджено за незаконне придбання і зберігання вогнестрільної зброї та боєприпасів до неї. Кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 222 КК є правильною і в касаційних скаргах не оспорюється.

Що ж стосується призначеного покарання, то, вирішуючи це питання, суд недостатньою мірою врахував обставини, за яких було вчинено злочин, та сімейний стан засудженого.

Зі змісту вироку вбачається, що потерпілі безпричинно побили Р. і заподіяли йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я. Саме їхня протиправна поведінка спровокувала злочинні дії Р., викликавши в нього почуття помсти, керуючись яким він і вчинив вбивство К. та замах на вбивство декількох потерпілих. Проте суд цього не врахував.

Недостатньо враховано й те, що Р. позитивно характеризувався, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Виходячи з наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок щодо Р. змінила: покарання, призначене йому за ст.К94 КК, пом’якшила до восьми, за ст. 17, п. «г» ст. 93 КК — до дев’яти років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222, ст. 94 та ст. 17, п. «г» ст. 93 КК, остаточно визначила на підставі ст. 42 КК покарання у вигляді позбавлення волі строком на дев’ять років.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком