ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-18. З передбачених п. 1 ст. 41 КЗпП України підстав трудовий договір може бути розірвано із зазначеним у ньому працівником з додержанням правил застосування дисциплінарних стягнень, якщо останнім допущено одноразове грубе порушення трудових обов’язків
 
 

У квітні 1999 р. Р. звернувся в суд із позовом до ДПА України та ДПА в Одеській області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що з 1 травня 1997 р. він, Р., працював у відповідача на посаді начальника ДПА в Іллічівському районі м. Одеси. У зв’язку з прийняттям Закону від 5 лютого 1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» наказом ДПА України від 25 лютого 1998 р. № 119 він був призначений на посаду виконуючого обов’язки начальника ДПІ в Іллічівському районі м. Одеси. Наказом від 15 травня 1998 р. № 243 був звільнений із займаної посади за п. 3 ст. 40 КЗпП, а згідно з наказом від 17 вересня 1998 р. № 449 формулювання причин звільнення було змінено на п. 1 ст. 41 КЗпП. Посилаючись на те, що його звільнено з роботи з порушенням вимог чинного законодавства, просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2000 р. позов Р. задоволено частково. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 19 червня 2001 р. це рішення суду було змінено і його резолютивну частину викладено в такій редакції: «...визнати незаконним накази Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 1998 р. № 119 та від 17 вересня 1998 р. № 449, поновити Р. на посаді начальника Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Одеси з 15 травня 1998 р. та стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 10тис. 617 грн. 60 коп.» В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просив зазначені судові рішення скасувати у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права і постановити нове рішення про залишення позовних вимог без задоволення. Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив, що позивач працював на посаді начальника ДПА м. Одеси і у зв’язку з перейменуванням податкових адміністрацій в інспекції всупереч вимогам ст. 32 КЗпП був незаконно призначений на посаду виконуючого обов’язки начальника ДПІ в Іллічівському районі м. Одеси.

У травні 1998 р. Р. був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП в період тимчасової непрацездатності. Суд установив також, що наказом від 17 вересня 1998 р. № 449 відповідач змінив підстави звільнення і вважав позивача звільненим з роботи за п. 1 ст. 41 КЗпП. Проте в цьому наказі відповідач не зазначив, за яке конкретне однократне грубе порушення трудових обов’язків Р. підлягає звільненню, за яких обставин було вчинено проступок, характер останнього. Строк звернення до суду позивач пропустив з поважних причин у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Зазначені факти були встановлені судом з додержанням норм процесуального законодавства.

За таких обставин районний суд, а також колегія обласного суду в цивільних справах на підставі ч. 2 ст. 40, п. 1 ст. 41, статей 148, 149, 234—236 КЗпП дійшли обгрунтованого висновку про поновлення позивачеві строку звернення до суду та задоволення позовних вимог у частині скасування наказів від 25 лютого 1998 р. № 119 і від 17 вересня 1998 р. № 449, поновлення Р. на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У частині відшкодування моральної шкоди позовні вимоги обгрунтовано залишені без задоволення, оскільки ст. 2371 КЗпП, якою передбачено таке відшкодування, було введено в дію 13 січня 2000 р., тобто після виникнення спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 334 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України касаційну скаргу ДПА України відхилила.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком