ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Висновок суду про те, що відмова позивачки від проходження атестації є підставою для її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України через невідповідність займаній посаді, при недоведеності самого факту такої невідповідності суперечить змісту зазначеної норми матеріального права
 
 

Висновок суду про те, що відмова позивачки від проходження атестації є підставою для її звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України через невідповідність займаній посаді, при недоведеності самого факту такої невідповідності суперечить змісту зазначеної норми матеріального права

Ухвала Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України
від 14 жовтня 2004 р.
(в и т я г)

У грудні 2001 р. С. звернулася до суду з позовом до Державної інспекції з карантину рослин у Кіровоградській області (далі — Інспекція) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона перебувала в трудових відносинах із відповідачем до грудня 2001 р., коли її було звільнено з посади провідного агронома згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП. Пославшись на те, що звільнення було проведено з порушенням вимог закону, позивачка просила задовольнити позов.

Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 4 липня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2003 р., у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі С. просила скасувати судові рішення, пославшись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначена скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що наказом відповідача від 11 грудня 2001 р. № 07/46-о С. було звільнено з посади провідного агронома Інспекції згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП — у зв’язку з невідповідністю займаній посаді на підставі рішення атестаційної комісії від 25 жовтня 2001 р.

Відмовляючи С. у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, є законним, оскільки відмова С. від проходження атестації виключала можливість продовження її роботи на посаді провідного агронома Інспекції, тому що підтвердженням відповідної кваліфікації й професійного рівня знань могло бути лише рішення атестаційної комісії.

Однак суди дійшли зазначених висновків з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи.

Виходячи із зазначеної норми Закону суд при вирішенні спору про звільнення працівника може визнати правильним розірвання трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок, зокрема, недостатньої кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов’язки, а від переведення на іншу роботу відмовився.

Проте усупереч вимогам статей 202, 2021, 203 ЦПК суд не встановив факту невідповідності позивачки займаній посаді через недостатню кваліфікацію; не зазначив, якими доказами, крім матеріалів атестаційної комісії, підтверджується така невідповідність.

При цьому суд не врахував, що згідно з п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» рішення атестаційної комісії про невідповідність працівника займаній посаді є лише одним із таких доказів, який підлягає перевірці й оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Більше того, суд не врахував ту обставину, що всупереч вимогам ст. 17 Закону від 30 червня 1993 р. № 3348-ХІІ «Про карантин рослин» (в редакції, чинній на час розгляду спірних правовідносин) і Положення про порядок проведення атестації фахівців державної служби з карантину рослин України (затверджене наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 8 грудня 1999 р. № 109) атестаційна комісія фактично не розглянула питання атестації позивачки та не прийняла рішення про відповідність чи невідповідність її займаній посаді, а лише констатувала факт неявки позивачки на засідання атестаційної комісії.

Не наведено фактів невідповідності позивачки займаній посаді й у наказі про її звільнення.

За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 203 ЦПК, оскільки в ньому не встановлено фактів, які підлягали встановленню у справі.

Висновок суду про те, що відмова позивачки від проходження атестації є підставою для її звільнення згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП (при недоведеності самого факту такої невідповідності), суперечить змісту зазначеної норми.

Оскільки судові рішення були ухвалені з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК, касаційну скаргу С. задовольнила, зазначені судові рішення скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком