ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Угода особи з працівником організації про надання послуг не породжує прав і обов’язків цієї особи та організації, якщо працівник не був уповноважений на укладення такої угоди. Відповідно до ст. 414 ЦК України договір схову, в якому хоча б однією зі сторін є громадянин, повинен бути укладений у письмовій формі, крім випадків, передбачених цією статтею
 
 
У серпні 1996 р. Ч. і Д. пред’явили позов до ВО «Кривбасруда» про відшкодування шкоди. Позивачі зазначали, що з 26 червня по 7 липня 1996 р. вони перебували в будинку відпочинку «Криворізький гірняк» у с. Паркове (Ялта). Свій автомобіль ВАЗ-21099 із дозволу керівництва гаража автоколони № 9, який належить відповідачу, вони залишили на території гаража, що охоронявся. В ніч на 28 червня 1996 р. автомобіль було викрадено. Оскільки зазначеними діями їм було завдано матеріальної шкоди, позивачі просили стягнути з відповідача на їх користь вартість автомобіля.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 9 липня того ж року, позов було задоволено, з відповідача на користь позивачів стягнуто по 13 тис. 500 грн. кожному.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених рішень, оскільки суд неповно з’ясував обставини справи й не виконав вказівок суду вищої інстанції. Заслухавши доповідача, висновок прокурора, який підтримав протест, і розглянувши матеріали справи, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідач не заперечує факту знаходження автомобіля позивачів на охоронюваній території і, оскільки охорона останньої належним чином забезпечена не була, повинен відшкодувати заподіяну шкоду.

Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов його, не з’ясувавши досить повно обставин справи і не перевіривши ретельно доводів позивачів та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 413 ЦК за договором схову одна сторона (охоронець) зобов’язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Згідно з вимогами статей 46, 414 цього Кодексу договір схову, в якому хоча б однією стороною є громадянин, повинен бути укладений у письмовій формі, якщо вартість переданого на схов майна перевищує 100 крб., за винятком здачі речей на короткострокове зберігання з видачею номера або жетона. Ці вимоги закону судом враховані не були.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що ніякої угоди про схов автомобіля позивачів укладено не було, проте суд цих заперечень ретельно не перевірив і не з’ясував, чи надавалось адміністрацією ВО право на укладення такого договору майстрові по ремонту автомобілів Б. або ж він діяв на власний розсуд, а також чи передавався автомобіль під охорону охоронцям.

Судом не враховано, що згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 19 постанови від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», угода, укладена громадянином із неуповноваженим працівником підприємства без відповідного оформлення, не породжує прав і обов’язків між громадянином та цим підприємством і не може бути підставою для покладення на останнє відповідальності за невиконання такої угоди, втрату або пошкодження майна.

Крім того, стягуючи вартість автомобіля на користь позивачів, суд не з’ясував, чи дійсно обидва вони є власниками викраденого автомобіля та належними позивачами, і не витребував для цього необхідних правовстановлюючих документів.

На необхідність з’ясування зазначених та інших обставин, а також усунення допущених при розгляді справи недоліків і порушень звертала увагу судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 22 жовтня 1997 р., проте ці вказівки суду вищої інстанції судом першої інстанції виконані не були. Касаційна інстанція, залишаючи рішення без зміни, на зазначені порушення також не відреагувала.

Оскільки судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального права і статей 15, 30, 62, 341 ЦПК, вони підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи, дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого постановити відповідне рішення.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора України задовольнила, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу та ухвалу Дніпропетровського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком