ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-55. Заподіяння лікарем-акушером тяжких тілесних ушкоджень дитині під час пологів визнано казусом (випадком), що виключає кримінальну відповідальність, оскільки настання таких наслідків не було викликане його умислом чи необережністю
 
 

Вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 9 лютого 2000 р. Ж. виправдано за ст. 105 КК за відсутністю в її діях складу злочину.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 16 березня 2000 р. вирок щодо Ж. залишено без зміни.

Ж. звинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ст. 105 КК, за таких обставин.

Працюючи акушером-гінекологом пологового будинку № 3 Центру охорони здоров’я матері і дитини «Лівобережжя» м. Києва, вона 18 липня 1994 р. прийняла чергування. О 23-й годині 40 хвилин при огляді роділлі К. нею було поставлено діагноз: «Первинна слабкість пологової діяльності, гостра внутрішньоутробна гіпоксія плода, передчасне відходження навколоплідних вод, найвищий ступінь перинатального ризику, загрозливий по геморагії, задній вид потиличного передлежання плода».

Враховуючи ситуацію, що склалася, і неможливість розродження через природні пологові шляхи, Ж. о 23-й годині 56 хвилин прийняла рішення про проведення операції «кесарів розтин». Під час операції вона виявила злочинну недбалість, внаслідок чого необережно скальпелем пошкодила дитині ліве око і шкіру, чим заподіяла їй тяжке тілесне ушкодження.

Органи слідства кваліфікували ці дії Ж. за ст. 105 КК. Суд же дійшов висновку про те, що вона заподіяла дитині тілесне ушкодження з необережності, діючи в умовах крайньої необхідності, а тому відповідно до п. 2 ст. 6 КПК виправдав її за відсутністю складу злочину.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування постановлених щодо Ж. судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому він послався на те, що Ж. під час прийняття пологів у К. не могла перебувати в стані крайньої необхідності, оскільки операція «кесарів розтин» не була для неї несподіваною. Вона повинна була й могла усвідомити наявність небезпеки при проведенні цієї операції, проте допустила необережність, внаслідок якої дитині було травмовано око.

Скасовуючи судові рішення в частині засудження Ж. за ст. 105 КК України та визначаючи, що тілесні ушкодження дитині заподіяні в стані крайньої необхідності, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України послалась на таке.

За змістом ст. 16 КК крайня необхідність — це такий стан, коли особа для відвернення небезпеки, що реально загрожує її чи інших осіб законним інтересам, своїми діями свідомо спричиняє шкоду інтересам третіх (сторонніх) осіб за умови, що цю небезпеку за даних обставин не можна відвернути іншими засобами і спричинена шкода є значно меншою порівняно з тією, що могла настати. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що Ж. заподіяла тілесні ушкодження дитині при пологах свідомо, з метою відвернення більш тяжкого наслідку. Операція «кесарів розтин» є одним із способів розродження за наявності певних фізіологічних відхилень, які перешкоджають народженню дитини природним шляхом. Сама по собі вона не становить великої небезпеки для дитини й матері, а навпаки, провадиться з метою врятування їх життя і збереження здоров’я.

Проаналізувавши обставини, за яких було травмовано дитину К., і ретельно дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов обгрунтованого висновку, що Ж. в екстремальній ситуації, що склалась із розродженням К., діяла методично вірно та професійно і за відсутності можливості діагностування плода не передбачала, не повинна була і не могла передбачити наслідки, що настали, — поранення скальпелем ока дитини. Тобто в даній ситуації мав місце казус (випадок), настання якого не було викликане умислом або необережністю особи і який виключає кримінальну відповідальність останньої за свої дії.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком