ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
17. Виплата державному службовцю надбавок, що входять до складу його заробітної плати, за наявності умов, передбачених відповідним нормативно-правовим актом, є обов’язком, а не правом державного органу
 
 

У травні 2000 р. З. звернувся в суд із позовом до Міністерства праці та соціальної політики України про стягнення надбавки у сумі 599 грн. Позивач зазначав, що з вересня 1997 р. працював у відповідача на посаді начальника відділу соціально-трудових питань оборонного комплексу, а з 6 квітня 2000 р. звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП. Згідно з відповідними постановами Уряду йому було встановлено надбавку за високі досягнення у праці в розмірі 50 % від посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця, а з грудня 1999 р. й по день звільнення її виплату безпідставно зупинено, через що йому недоплачено 599 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. У ході її розгляду З. збільшив суму позову до 734 грн. у зв’язку з порушенням відповідачем терміну виплати надбавки. Останнім рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 9 липня 2001 р. З. у задоволенні позову відмовлено, а ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2001 р. його апеляційну скаргу залишено без задоволення.

У касаційній скарзі З. зазначив, що судові інстанції не дотримали норм матеріального та процесуального права, і порушив питання про скасування судових рішень місцевого й апеляційного судів та задоволення його позовних вимог, не передаючи справи на новий розгляд.

Проаналізувавши наявні дані, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, а касаційна скарга — частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивачеві, який працював у відповідача на посаді начальника відділу соціально-трудових питань оборонного комплексу, до грудня 1999 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 35 «Про умови оплати праці працівників апарату органів державної виконавчої влади та інших органів» встановлювалась надбавка за великий обсяг роботи в розмірі 50 % від окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця, а з грудня 1999 р. її виплату припинено, оскільки чинна з цієї дати постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі — постанова від 13 грудня 1999 р. № 2288) право встановлювати такі надбавки надає керівникам органів, а відповідачем вони не були передбачені, наказів про призначення надбавок позивачеві не видавалось і суд не встановив факту порушення відповідачем законодавства щодо оплати праці позивача.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі також зазначив, що встановлення надбавок за високі досягнення у праці не є обов’язковим, а є лише правом, наданим керівникам органів, та що за відсутності фінансування відповідач не мав коштів для виплати надбавок.

Проте із такими висновками не можна погодитися. Статтею 33 Закону від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу», яка регулює оплату праці державних службовців, передбачено, зокрема, що їхня заробітна плата складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок, у тому числі їм можуть встановлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок, доплат до них та фінансування інших передбачених цим Законом гарантій, пільг і компенсацій.

Постановою від 13 грудня 1999 р. № 2288 надано право керівникам органів установлювати керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам і службовцям надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця, дипломатичний ранг, за класний чин, кваліфікаційний клас та спеціальні звання. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни ці надбавки скасовуються або зменшуються (підпункт «г» п. 2).

Питання, яке є предметом судового розгляду, стосується оплати праці. Зазначене положення постанови від 13 грудня 1999 р. № 2288 не можна розглядати як виплату надбавок до посадових окладів державних службовців, віддану на розсуд керівників органів. Цією постановою їм надано право установлювати надбавки за високі досягнення у праці або за виконання працівниками особливо важливої роботи, і за наявності цих умов керівники органів зобов’язані встановлювати такі надбавки.

Усупереч вимогам статей 15, 203 ЦПК суд не з’ясував фактів наявності або відсутності передбачених постановою від 13 грудня 1999 р. № 2288 умов установлення таких надбавок щодо роботи позивача.

Враховуючи те, що допущені судом порушення норм процесуального і матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, і керуючись статтями 334, 336 ЦПК, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 9 липня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком