ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
50-2001. Наслідки замаху на умисне вбивство повністю охоплюються статтями 17, 93 (або статтями 17, 94) КК України і додаткової кваліфікації як заподіяння тілесних ушкоджень не потребують.
Замах на згвалтування безпідставно визнано судом першої інстанції закінченим злочином, передбаченим ч. 3 ст. 117 КК
 
 
Вироком судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду від 24 травня 2000 р. М. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 208, ч. 3 ст. 117, ч. 1 ст. 101, а також ч. 2 ст. 17, п. «ж» ст. 93 на 13 років позбавлення волі за те, що він втягнув неповнолітню Ш. у пияцтво, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вчинив її згвалтування та замах на умисне вбивство, поєднане зі згвалтуванням, і заподіяв їй умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Як визнав суд, 10 липня 1999 р. приблизно о 15-й годині М., познайомившись у сквері на привокзальній площі з неповнолітньою Ш. 1985 року народження, запропонував їй спільний відпочинок із розпиттям спиртних напоїв. Знаючи, що Ш. 14 років, М. неодноразово пригощав її цього дня спиртними напоями.

Приблизно о 18-й годині М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в обладнаній для сторожів на другому поверсі недобудованого будинку кімнаті почав домагатись від неповнолітньої Ш. вступити з ним у статевий зв’язок. Коли вона йому в цьому відмовила, М., застосовуючи фізичну силу, зірвав із неї одяг і згвалтував її. Чинячи опір, Ш. пригрозила М. повідомити про його злочинні дії в міліцію. У відповідь на цю погрозу М. з метою позбавити Ш. життя взяв у коридорі металевий прут і двічі вдарив ним її по голові, від чого вона впала на підлогу і знепритомніла. Коли через деякий час Ш. почала подавати ознаки життя і захрипіла, М. став душити її руками за шию, після чого зв’язав два шнурки від черевиків і півтори хвилини стискав ними шию потерпілої, яка була непритомною. У той час, коли М. вирішував, що робити з тілом, Ш. ворухнулася. Впевнившись, що потерпіла ще жива, М. уламком ножа ударив її у ділянку серця. Після цього М. накрив тіло Ш. ковдрою, обклав ганчір’ям, підпалив його і з місця події втік. Внаслідок злочинних дій Ш. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Свій намір на умисне вбивство Ш. до кінця М. не довів через своєчасне втручання сторонніх осіб та надання потерпілій кваліфікованої медичної допомоги.

Розглянувши справу за касаційною скаргою засудженого, який просив вирок скасувати і направити справу на новий судовий розгляд, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала за необхідне вирок змінити з таких підстав.

Висновок суду про винність М. у вчиненні злочинів підтверджений сукупністю доказів, які зібрані у справі відповідно до норм КПК.

Як видно з матеріалів справи, потерпіла Ш. народилася 15 лютого 1985 р., тобто на 10 липня 1999 р. їй виповнилося 14 років 4 місяці й 25 днів. М. визнав, що він знав про неповноліття потерпілої з її слів. Це підтвердила й потерпіла.

Показаннями М. і Ш., а також іншими доказами доведено, що 10 липня 1999 р. спочатку на березі річки, а згодом у недобудованому будинку М. неодноразово пригощав неповнолітню Ш. спиртними напоями, довівши її до стану сп’яніння. Причому, як видно з матеріалів справи, після розпиття спиртних напоїв на березі річки М. і Ш. розійшлися, а згодом знову зустрілися поблизу залізничного вокзалу, де М. запропонував удруге розпити спиртні напої і з цієї метою завів потерпілу в недобудований будинок. Там він також пригощав Ш. спиртним. Враховуючи неодноразовість втягнення неповнолітньої Ш. у пияцтво, суд обгрунтовано визнав М. винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 208 КК.

М. визнав, що намагався вступити із Ш. у статевий зв’язок, але вона чинила опір і погрожувала повідомити про це в міліцію. Саме у зв’язку з цим він, розізлившись, почав бити потерпілу.

Ш. підтвердила, що коли вона вже була в сильному сп’янінні, М. намагався вступити з нею в статевий зв’язок, але вона чинила опір. Переборюючи останній, М. все ж зірвав із неї штани. Тоді вона почала кричати, що заявить про згвалтування в міліцію. У відповідь М. металевим предметом ударив її по голові, і вона знепритомніла.

Згідно з висновком експертизи речових доказів, на штанях потерпілої виявлено розриви, які могли виникнути при її насильницькому роздяганні.

При судово-медичному огляді М. у нього виявлено тілесні ушкодження, які могли виникнути при вчиненні опору потерпілою.

Таким чином, факт замаху М. на згвалтування неповнолітньої Ш. судом установлено. Висновок же про те, що він її згвалтував, побудований на недостатніх даних. Як видно з висновку судово-медичної експертизи, Ш. раніше жила статевим життям. Слідів, характерних для боротьби та самооборони, а також слідів вчинення із потерпілою насильницького статевого акту на її тілі не знайдено.

Протягом усього попереднього і судового слідства М. не визнавав, що мав статевий акт із потерпілою. Ш. також постійно стверджувала, що до того часу, поки вона не втратила свідомість, М. не вдалося здолати її опір і вступити з нею у статевий зв’язок. Але суд усупереч поясненням Ш., не давши їм ніякої оцінки, визнав, що вона була згвалтована до того, як М. її ударив.

Висновок суду про згвалтування Ш. грунтується на даних судово-цитологічної експертизи про те, що на статевому органі М. виявлено піхвові клітини, які можуть походити від потерпілої. Але М. заявив, що ці клітини могли походити від іншої жінки, з якою він мав статевий зв’язок напередодні. Суд не задовольнив клопотання підсудного про виклик цієї жінки в судове засідання та її допит, зазначивши, що М. до 9 липня 1999 р. два тижні систематично пиячив, а тому не міг мати статевого зв’язку. Логіка суду є непереконливою хоча б тому, що і 10 липня М. діяв щодо Ш. після вживання великої кількості спиртних напоїв.

Висновок про те, що виявлені на статевому органі М. піхвові клітини могли походити від Ш., зроблено судом без оцінки й того факту, що 10 липня 1999 р. М. використовував презерватив.

Враховуючи наведені обставини, явну недостатність даних про те, що М. вчинив закінчений злочин, передбачений ч. 3 ст. 117 КК, судова колегія визнала, що М. вчинив лише замах на згвалтування неповнолітньої Ш., і відповідно кваліфікувала його дії за ст. 17, ч. 3 ст. 117 КК. Твердження М. у касаційній скарзі про його добровільну відмову від закінчення цього злочину спростовані зібраними у справі доказами, оскільки доведено, що він не зміг згвалтувати Ш. тому, що вона чинила опір. Висновок про замах М. на умисне вбивство Ш., поєднане із замахом на згвалтування, у справі обгрунтовано.

М. визнав, що він ударив Ш. металевим прутом по голові, душив її руками та шнуром, завдав удар ножем у груди та підпалив її. Завдання ударів металевим прутом по голові, внаслідок чого вона втратила свідомість, підтвердила й потерпіла.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, у Ш. виявлено тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Характер предметів, які використав М., та дій, котрі він вчинив щодо Ш., локалізація і тяжкість заподіяних ним тілесних ушкоджень у своїй сукупності свідчать про те, що він бажав позбавити потерпілу життя, але, як установлено судом, не досяг цього з не залежних від нього причин, оскільки вона була своєчасно доставлена в лікарню і її життя було врятовано. За таких обставин кваліфікація дій М. за ст. 17, п. «ж» ст. 93 КК є правильною. У той же час кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 101 КК є зайвою, оскільки всі тілесні ушкодження були заподіяні Ш. під час замаху на її вбивство і тому охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 17, п. «ж» ст. 93 КК.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок змінила: кваліфікацію дій М. за ч. 1 ст. 101 КК виключила як зайву, перекваліфікувала його дії з ч. 3 ст. 117 КК на ст. 17, ч. 3 ст. 117 КК і визначила за цей злочин покарання у вигляді дев’яти, а за сукупністю злочинів — 13 років позбавлення волі.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком