ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-44. Кожна особа має право захищатися шляхом заподіяння шкоди тому, хто нападає, не від будь-якого протиправного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання
 
 

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 25 липня 2000 р. Н. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 94 КК та ч. 1 ст. 101 КК, до позбавлення волі строком на 12 років.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 21 вересня 2000 р. вирок залишено без зміни.

Постановою президії цього суду від 11 грудня 2000 р. залишено без задоволення протест заступника Генерального прокурора України, в якому порушувалося питання про перекваліфікацію дій Н. зі ст. 94, ч. 1 ст. 101 КК на ст. 104 КК.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 8 лютого 2001 р. протест заступника Генерального прокурора України за аналогічними доводами задоволено частково, покарання Н. пом’якшено до 8років позбавлення волі.

Як установив суд, злочини були вчинені за таких обставин.

Уночі 4 грудня 1999 р. між Н. і раніше незнайомим йому водієм таксі Б., який відмовився відвезти його додому, виникла бійка. Почувши, що Б. хоче відправити його до міліції, та не бажаючи цього, Н. витягнув із кишені ніж і з метою умисного вбивства завдав ним декілька ударів Б. у голову, груди, спину, живіт, спричинивши колото-різані рани грудей та живота з ушкодженням внутрішніх органів, внаслідок яких 11 грудня 1999 р. потерпілий помер. Під час бійки з водієм Н. умисно вдарив ножем у груди і Д., який намагався розвести їх. Останньому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про зміну судових рішень — перекваліфікацію дій Н. зі ст. 94, ч. 1 ст. 101 КК на ст. 104 КК та призначення йому покарання у виді одного року позбавлення волі. У протесті зазначено, що суд не дав належної оцінки зібраним у справі доказам (зокрема тій обставині, що Н. захищався від нападу чотирьох водіїв таксі), у зв’язку з чим неправильно кваліфікував дії засудженого виходячи лише з тяжкості наслідків, які настали. Не враховано поведінки потерпілих, що передувала конфлікту, а також характеру, раптовості та інтенсивності їх посягання і можливостей його відвернення.

Обговоривши наведені у протесті доводи, Пленум Верховного Суду України залишив їх без задоволення з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості Н. у вчиненні умисного вбивства і заподіянні тяжких тілесних ушкоджень відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються розглянутими в судовому засіданні доказами.

Доводи про те, що Н., захищаючись від нападу чотирьох водіїв таксі, перевищив межі необхідної оборони, позбавивши життя Б. і заподіявши тяжке тілесне ушкодження Д., є безпідставними. Під час попереднього і судового слідства потерпілий Д. пояснював, що вночі 4 грудня 1999 р., коли він, Б., О. і Г. як водії приватних таксі чекали на пасажирів біля нічного клубу, до них звернувся незнайомий Н. — спочатку до О., а потім до нього — з проханням відвезти додому за 2 грн. Коли Н. було відмовлено через малий розмір запропонованої суми, він брутально вилаявся на адресу водіїв. Він, Д., зробив Н. зауваження, після чого той ударив його ножем у груди і кулаком в обличчя. Побачивши це, з автомобіля вийшов Б. і також зробив зауваження Н. Між ними почалася боротьба, обидва впали на землю й перекочувалися по ній. Д. намагався їх розборонити, але не зміг, оскільки Н. його поранив.

Невдовзі вони підвелися, і Б. став тягнути Н. до автомобіля, пропонуючи поїхати до міліції. Н. чинив опір, і між ними знову почалася боротьба, вони впали на землю. В цей момент Б. крикнув, що Н. завдав йому удари ножем, О. і Г., які підійшли до них раніше, розборонили їх і повезли Б. до лікарні.

Все це підтвердили під час розслідування справи та при її розгляді судом свідки О. і Г.

Зокрема, зазначені свідки пояснили, що Н. звернувся до них із проханням відвезти його додому за 2 грн., але вони відмовили, не погодившись із запропонованою сумою. Тоді Н. підійшов до автомобіля, де сиділи Д. і Б. Через якийсь час увагу свідків привернула бійка. Вийшовши з автомобіля, вони побачили, що Б. і Н. борються на землі, а Д. намагається їх розвести. Коли Н. і Б. підвелись, останній зауважив, що конфлікти потрібно вирішувати словами, а не кулаками, і став тягнути Н. за одяг до автомобіля, пропонуючи їхати до міліції, щоб там розібратись. Н. чинив опір, вони обидва впали на землю, боролись.

О. уточнив, і це підтвердив Г., що в якийсь момент Б. крикнув, що у Н. ніж, а його поранено. Сприйнявши ці слова як реальну загрозу для життя, він, О., взяв в автомобілі монтировку і завдав нею декілька ударів по спині Н., який знаходився зверху на потерпілому Б.

Водночас показання Н., як убачається з матеріалів справи, упродовж попереднього слідства зазнавали змін і містили істотні суперечності. Так, під час допиту на початку розслідування Н. пояснив, що, відмовившись відвезти його додому, Д. вийшов із автомобіля, вилаявся і штовхнув його. Він, Н., також штовхнув Д., потім між ними зав’язалася бійка, водії повалили його на землю, били ногами, тому він дістав ніж і почав завдавати удари тим, хто його бив. Пізніше Н. стверджував, що Д. штовхнув його в груди, а хтось схопив ззаду і кинув на асфальт «борцівським прийомом». Падаючи, він потягнув за собою іншого водія, вони боролися, перекочувалися по землі, його били ногами якісь люди, а один із водіїв душив. Звільнившись, він лише розмахував ножем і нікому ударів ним не завдавав. Ще згодом Н. заявив, що його били металевим предметом по голові, а під кінець бійки — і по спині, він же вдарив когось ножем один раз. Допитана одразу після події свідок Н-к — співмешканка Н., яка була разом з ним, пояснила, що Д. вийшов із автомобіля і після короткої розмови з Н., подробиць якої вона не чула, зірвав з останнього шапку, а Н. у відповідь «кинув його на асфальт». Після цього з автомобіля вийшов другий водій, і між ним та Н. почалася бійка. До них підбігли ще три водії, але Н. підвівся і відійшов з одним із них, а три залишилися неподалік. У цей момент вона помітила у Н. ніж. Засуджений повалив одного з водіїв на землю. Як він завдавав водієві удари ножем, Н-к не бачила. Коли вони боролися на землі, другий водій ударив Н. палицею по спині, після чого той підвівся, а водій, що лежав під ним, став кричати, що його порізали. У подальшому Н-к показання змінила, стверджуючи, що водії першими напали на Н.

Давши оцінку зазначеним доказам, суд обгрунтовано визнав показання потерпілого Д. та свідків О. й Г. достовірними. При цьому суд правильно зазначив, що доводи Н. про те, що його, по суті безпричинно, били водії, а він від них захищався із застосуванням ножа, не є переконливими, суперечать зібраним доказам і спростовуються даними висновків судово-медичних експертиз, із яких убачається, що у Н. виявлено лише чотири крововиливи на грудях і спині та болючість стінки носа. Ці тілесні ушкодження належать до легких без короткочасного розладу здоров’я. Водночас у Б. виявлено дев’ять ножових поранень голови, грудей, спини і живота. Смерть його настала від численних проникних колото-різаних поранень грудей і живота з ушкодженнями внутрішніх органів та внаслідок розвитку шока. Д. заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а саме: колото-різане поранення грудної клітки з ушкодженням правої легені.

Згідно зі ст. 15 КК кожна особа має право захищатися шляхом заподіяння шкоди тому, хто нападає, не від будь-якого протиправного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.

Судом установлено, що нападу як такого з боку водіїв таксі не було, конфлікт між Н. і Д. почався через відповідну поведінку засудженого, потерпілими будь-які предмети не застосовувалися — навпаки, Н. першим ударив ножем угруди Д., а під час боротьби з Б. став завдавати йому удари ножем, у чому не було необхідності. Жодних даних, які б свідчили про те, що Б. і Д. вчинили суспільно небезпечне посягання щодо Н., у зв’язку з чим останній перебував у стані необхідної оборони, межі якої перевищив, у матеріалах справи немає. Виходячи з наведеного суд правильно констатував, що відсутність нападу виключає необхідну оборону.

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Н. під час вбивства Б. та заподіяння Д. тяжкого тілесного ушкодження не перебував у стані необхідної оборони, і правильно кваліфікував його дії за ст. 94 та ч. 1 ст.101 КК. За викладених обставин доводи, наведені у протесті на обгрунтування того, що Н. у момент вчинення інкримінованих йому дій перевищив межі необхідної оборони, є безпідставними, а тому протест залишено без задоволення.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком