ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
58. Відповідно до ст. 153 ЦК України договір вважається укладеним, коли в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди щoдо всіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди
 
 
У березні 1999 р. ТОВ «П Тріада» звернулося в Арбітражний суд Дніпропетровської області з позовом до комерційного банку «Приватбанк» (далі — Банк) про визнання недійсним договору застави. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що на порушення вимог ст. 12 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII «Про заставу» (далі — Закон) у договорі про заставу не зазначено, які вимоги заставодателя забезпечуються предметом застави, не визначено розмір забезпеченого заставою зобов’язання, не вказано розмір відсотків за користування кредитом та строк їх погашення, розмір санкцій. Банк проти позову заперечував, вважаючи його таким, що не грунтується на нормах чинного законодавства.
Рішенням Арбітражного суду Дніпропетровської області від 18 травня 1999 р., залишеним без зміни постановою голови названого суду від 22 червня 1999 р., договір застави визнано неукладеним та припинено провадження у справі в частині визнання цього договору недійсним.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 5 серпня 1999 р. зазначені рішення та постанову залишено без зміни.

Президія Вищого арбітражного суд України постановою від 28 вересня 2000 р. протест голови цього суду відхилила і залишила без зміни постанову зазначеного суду від 5 серпня 1999 р.

Свою постанову президія обгрунтувала вимогами статей 6, 12, 13 Закону, згідно з якими майно, що перебуває у спільній власності, може передаватись у заставу тільки за згодою всіх співвласників, а в договорі застави має бути визначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов’язання.

28 березня 2002 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою Банку порушив касаційне провадження з перегляду постанови президії Вищого арбітражного суду України. Представники Банку підтримали касаційну скаргу, а ТОВ «П Тріада» не використало свого законного права на участь його представника в судовому засіданні. Касаційну скаргу, яка мотивувалася неоднаковим застосуванням Вищим арбітражним судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, задовольнено з таких підстав.

Президія Вищого арбітражного суду України мотивувала свою постанову тим, що колективне майно передано в заставу без згоди всіх співвласників, не визначено розмір відсотків за користування кредитом, не вказаний строк її погашення, розмір санкцій, а умова договору про розмір майбутніх кредитних договорів не забезпечена розміром таких вимог.

Відповідно до змісту пунктів 1 і 2 договору застави, укладеного між ТОВ «П Тріада» і Банком, майновий поручитель — ТОВ — забезпечив предметом застави (спортивний зал загальною площею 824 кв. метра) своєчасне повернення боржником — ТОВ «Дніпро А і Т» — Банку кредиту в сумі 280 тис. доларів США до 30 квітня 1999 р. за кредитним договором від 13 липня 1998 р., а також вимоги, які можуть виникнути за всіма кредитними договорами, укладеними між Банком і ТОВ «Дніпро А і Т» протягом трьох календарних років на суму не більше ніж 110 тис. грн. Згідно з п. 9 цього ж договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент задоволення, зокрема щодо процентів, неустойки, збитків, завданих прострочкою виконання, витрат на утримання заставленого майна і задоволення забезпеченої заставою вимоги.

Викладені положення договору застави від 13 липня 1998 р. містять усі істотні умови, необхідні для договорів цієї категорії згідно з вимогами статей 3, 12 Закону.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання — своєчасного повернення кредиту за кредитним договором від 13 липня 1998 р. між Банком і ТОВ «Дніпро А і Т». У цьому договорі визначено основну суму кредиту та розмір процентів (п. 1), строки їх повернення (пункти 1, 2.2 і 5), розмір неустойки (пункти 4, 5).

Таким чином, у договорі застави конкретно визначено всі умови щодо суті й розміру забезпеченої заставою вимоги.

Згідно зі ст. 12 Закону від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства» товариство є власником майна. Розділом 8 Статуту ТОВ «П Тріада» визначено його органи управління та контролю. Обмеження виконавчого органу цього товариства щодо розпорядження майном, встановлені в пунктах 4.5, 8.1—8.5 Статуту, не стосуються передачі майна в заставу. Отже, договір застави підписаний директором ТОВ «П Тріада» у межах повноважень, визначених Статутом.

Наведене свідчить, що ТОВ «П Тріада» як заставодавець, укладаючи договір застави від 13 липня 1998 р., було обізнане про суть і розмір забезпеченої заставою вимоги, про розмір неустойки за кредитним договором, про межі повноважень посадової особи. Договір застави укладений за взаємною згодою сторін, відповідає вимогам статей 3, 6, 12 Закону і є законним.

За таких обставин Верховний Суд України касаційну скаргу Банку задовольнив, скасувавши рішення всіх судових інстанцій як такі, що суперечать вимогам статей 3, 6, 12 Закону та ст. 153 ЦК, і передав справу до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суддів.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком