ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
14-2001. Згідно зі ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» в разі виходу учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Повернення вкладу в натурі може мати місце лише за згодою товариства
 
 
У березні—травні 1997 р. Г. та інші (усього вісім осіб) звернулися в суд із позовом до ТОВ «Мрія» (далі — ТОВ; товариство) про виділ їхніх часток у натуральній формі. Позивачі зазначали, що разом з іншими учасниками товариства покупців у 1996 р. викупили приміщення колишнього державного МП роздрібної торгівлі «Мрія» в м. Кілії Одеської області та створили ТОВ. Їхня частка у статутному фонді товариства складає 39,8 %. 14 березня 1997 р. на загальних зборах було переобрано директора товариства. У зв’язку з неможливістю подальшої спільної роботи з новим керівництвом вони вирішили вийти з товариства і просили суд виділити належні їм частки в натурі, зокрема частину приміщення, в якому розташовано ТОВ.

Рішенням Кілійського районного суду від 10 лютого 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 9 червня того ж року, позов було задоволено. Позивачам виділено в користування частину приміщення магазину, що відповідає 39,8 % статутного фонду, й частину двору, а туалет і споруду залишено в загальному користуванні.

Постановою президії Одеського обласного суду від 3 березня 1999 р. протест заступника прокурора області про скасування зазначених судових рішень було залишено без задоволення.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Постановлюючи рішення, суд виходив із того, що майно товариства є спільною частковою власністю її учасників і згідно з ч. 2 ст. 115 ЦК може бути поділено в натурі, оскільки за висновками технічних експертиз виділ часток можна провести без шкоди для його господарського призначення, і що можливість виділу часток у натурі передбачено ст. 54 Закону від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства».

Із такими висновками погодилися судова колегія та президія обласного суду. Проте вони не відповідають нормам матеріального права.

Згідно із Законом від 7 лютого 1991 р. «Про власність» усе майно ТОВ є його колективною власністю, а ст. 115 ЦК врегульовані правовідносини між учасниками спільної часткової власності щодо виділу їхніх часток зі спільного майна, і отже, на правовідносини, які склалися між позивачами та відповідачем, її дія не поширюється.

Порядок створення, діяльності й ліквідації господарських товариств, права та обов’язки їх учасників, порядок виходу з товариства регулюються Законом «Про господарські товариства». Зокрема, ст. 54 цього Закону передбачено, що в разі виходу учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства його вклад може бути повернено повністю або частково в натуральній формі. Тому питання про можливість виділу часток у натурі належить до компетенції товариства.

У п. 17 установчого договору ТОВ, зареєстрованого 2 серпня 1996 р., зазначено, що при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна останнього, пропорційна його частці у статутному фонді. Можливості виділу частки в натурі при виході з товариства цим договором не передбачено.

Із матеріалів справи вбачається, що згоди на виділ часток позивачів унатуральній формі товариство не давало і питання про виділ часток у встановленому законом порядку взагалі не розглядалося.

Відповідно до п. 16 установчого договору ТОВ вихід учасників із нього здійснюється шляхом подання письмової заяви виконавчому органу товариства. Позивачі ж заяв про вихід із ТОВ не подавали. Про їхній намір вийти з товариства стало відомо лише з копії позовної заяви та на загальних зборах 30 квітня 1997 р., якими було прийнято рішення, згідно з яким бажаючим вийти з товариства запропоновано подати відповідні заяви на ім’я директора. Суд не з’ясував, чи подавали такі заяви позивачі та чи приймалось рішення про їх вихід із товариства. Зі скарг у порядку нагля
ду видно, що таких заяв позивачі не подавали, так само, як і заяв про виділ майна в натурі.

Право ж на оплату вартості майна товариства пропорційно частці учасника виникає при виході цього учасника з товариства. Тому, не з’ясувавши питання про те, чи вийшли позивачі зі складу учасників товариства та чи давало останнє згоду на виділ їх часток у натурі, суд не мав достатніх підстав задовольняти позов зазначених осіб про виділ їм майна в натурі.

Крім того, суд виділив позивачам частину приміщень у користування, а не у власність, залишивши, зокрема, в загальному користуванні споруду, туалет і частину земельної ділянки, що суперечить чинному законодавству.

Оскільки рішення районного суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у касаційної інстанції та президії обласного суду не було підстав залишати його без зміни, а тому всі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд.

Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, опротестовані судові рішення скасувала і направила справу на новий розгляд.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком