ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
8. Згідно зі ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка незначна і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном неможливе; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї
 
 
С.Б. звернувся до суду з позовом до С.Г., Д.М., В.С. про визнання права власності на 1/6 частину квартири, усунення перешкод у користуванні остан­ньою. Позовні вимоги С.Б. обґрунтовував тим, що він є співвласником квартири у м. Львові, яка складається з чотирьох кімнат жилою площею 52,2 кв. м, а іншими співвласниками відповідно до правовстановлюючих документів — його колишня дружина С.Г. (шлюб із якою розірвано 12 жовтня 2005 р.), донька С.С. та прийомна донька Д.М. і що він не може користуватися квартирою з вини відповідачів, які чинять перешкоди та вчиняють сварки. Позивач просив постановити рішення про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, ви­знати за ним право власності на 1/6 частину квартири, вселити його в останню, установити порядок користування нею.

27 лютого 2006 р. Апеляційний суд Львівської області рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким позовні вимоги С.Б. задоволені в повному обсязі: установлено порядок користування квартирою, у користування позивачу виділено кімнату площею 7,1 кв. м, у спільне — коридори, кухню і комунальні вигоди, зобов’язано відповідачів не чинити позивачеві перешкод у користуванні квартирою. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі В.С. просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення районного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що компенсація вартості частки у спільному майні можлива лише за згодою власника цієї частки та за умови, що він має інше житло. Проте з таким висновком погодитися не можна.

Судами встановлено, що позивач має незначну частку у праві власності на спірну квартиру, протягом останніх шести років постійно проживає у квартирі своїх батьків у м. Львові.

Згідно зі ст. 365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка незначна і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано припинив право позивача на частку у спірній квартирі. Підстав для скасування рішення суду в цій частині не було.

Разом з тим, визначаючи вартість частки позивача у спільному майні, суд виходив із балансової вартості квартири, що не відповідає її реальній, тобто ринковій вартості на день розгляду справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 336, 338 ЦПК, касаційну скаргу В.С. задовольнила частково: рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 лютого 2006 р. скасувала в повному обсязі; рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 грудня 2005 р. скасувала в частині стягнення компенсації вартості частки у спірній квартирі і справу в цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті залишила це рішення без змін.
© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком