ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
2002-88. Адміністративна відповідальність за недекларування предметів чи декларування їх не своїм найменуванням відповідно до ст. 118 МК України настає за умови доведеності умислу особи на вчинення таких дій
 
 

Постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 7 лютого 2001 р. С. притягнено до адміністративної відповідальності за ст. 118 МК з накладенням штрафу в розмірі 300 грн. та з конфіскацією вилучених 120 палетів паперу на загальну суму 152 тис. 40 грн.

Згідно з цією постановою С., директора ДП «Медас» ПП «Сольвейг» (далі— ДП), визнано винним у тому, що його декларант при оформленні митної декларації задекларував папір не своїм найменуванням у кількості 120 палетів на загальну суму 152 тис. 40 грн.

Голова Верховного Суду України дійшов висновку, що постанова підлягає скасуванню, а справа — закриттю з таких підстав.

Визнаючи С. винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 118 МК, суд установив, що К., декларант ДП, директором якого є С., не пересвідчилася в тому, що вантаж, який надійшов від словацької фірми «Інтерконтакт», відповідає специфікації та рахунку на паперову продукцію. Однак відповідно до наказу Державної митної служби України від 30грудня 1998 р. № 828 «Про затвердження Типової технології митного контролю та митного оформлення товарів та інших предметів» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 січня 1999 р. за № 32/3325) митне оформлення товарів провадиться в чотири етапи (попередня перевірка вантажної митної декларації; перевірка вантажної митної декларації та документів, заявленої митної вартості і нарахування митних платежів; перевірка вантажним відділом митниці зазначених декларантом відомостей у вантажній митній декларації на відповідність митним правилам та поданим комерційним документам; проведення митного огляду товарів і повне оформлення вантажної митної декларації).

Таким чином, тільки на останньому етапі фактично можна було з’ясувати те, що назва товару, вказаного в супровідних документах, не збігається з дійсним найменуванням товару.

Оскільки декларація фактично була заповнена декларантом К. на першому етапі, то остання не знала й не могла знати про розбіжності в найменуванні паперу. Тобто в діях декларанта, а отже, і С., складу адміністративного правопорушення немає.

Суд також дійшов висновку, що відомості про 120 палетів паперу заповнені декларантом неправильно, однак, як видно з матеріалів справи, фактично формат 24 палетів відповідає задекларованому, а 96 — ні. Фірма-постачальник визнала, що вона направила згідно з договором папір у зазначеній кількості, але різного формату, про що не повідомила вантажоодержувача, і це підтверджується листом директора фірми від 14 грудня 2000 р. Крім того, відправлення вантажу здійснювалося без участі представника одержувача вантажу. Отже, директор ДП С., як і декларант К., не знав і не міг знати про те, що фірма поставила папір не того формату, який було зазначено в договорі.

Виходячи з наведеного Голова Верховного Суду України зробив висновок, що С. не мав умислу декларувати папір не своїм найменуванням, а тому в діях С. не вбачається порушення митних правил, які передбачено ст. 118 МК. Керуючись ст. 294 КпАП, Голова Верховного Суду України постанову судді районного суду щодо С. скасував, а справу закрив.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком