ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
Судами не дано оцінки тому, що вимога про визнання недійсним спірного договору з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України, вже була предметом розгляду в іншій справі між тими ж сторонами. Відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК України це є підставою для припинення провадження у справі
 
 

Судами не дано оцінки тому, що вимога про визнання недійсним спірного договору з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України, вже була предметом розгляду в іншій справі між тими ж сторонами. Відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК України це є підставою для припинення провадження у справі

Постанова судової палати з господарських справ Верховного Суду України
від 22 квітня 2002 р.
(в и т я г)

У грудні 2000 р. Київський транспортний прокурор звернувся до арбітражного суду м. Києва з позовом у інтересах держави в особі Залізничної райдержадміністрації м. Києва, Київської дирекції залізничних перевезень до ТОВ «Драгон Флай — Київ» (далі — ТОВ) про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 1 квітня 1994 р. та виселення ТОВ із незаконно займаного приміщення. Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначений договір оренди укладено без дозволу уповноваженого органу і він не містить усіх необхідних істотних умов, а тому відповідач користується приміщенням, що є державною власністю, без законних підстав.

Рішенням арбітражного суду м. Києва від 19 січня 2001 р., залишеним без зміни постановою заступника голови цього суду від 2 березня 2001 р., позов задоволено в частині виселення ТОВ із нежитлового приміщення. У задоволенні решти вимог відмовлено у зв’язку з тим, що термін дії договору оренди закінчився, а це зумовлює відсутність предмета спору.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 28 березня 2001 р. зазначені рішення та постанова змінені: у позові в частині виселення відповідача відмовлено, а в решті — судові рішення залишені без зміни. Постанова обгрунтована тим, що оспорюваний договір є чинним з огляду на його пролонгацію.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2001 р. були скасовані постанова Вищого арбітражного суду України від 28 березня 2001 р. та п. 1 резолютивної частини рішення арбітражного суду м. Києва від 19 січня 2001 р. Останній викладено в новій редакції, згідно з якою договір оренди від 1 квітня 1994 р. визнано недійсним і його дію на майбутнє припинено.

У касаційній скарзі ТОВ порушує питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2001 р. та залишення у силі постанови Вищого арбітражного суду України від 28 березня 2001 р.

Верховний Суд України визнав, що касаційна скарга підлягає задоволенню з припиненням провадження у справі з таких підстав.

Як було встановлено судами під час розгляду цієї справи, вимога про визнання недійсним спірного договору оренди з підстав, передбачених ст. 48 ЦК, вже була предметом розгляду в іншій справі між тими ж сторонами.

У задоволенні вимог прокурора в попередній справі постановою арбітражного суду м. Києва від 26 червня 1995 р., залишеною без зміни постановою президії Вищого арбітражного суду України від 24 травня 1996 р., було відмовлено.

Відповідно до п. 2 ст. 80 ГПК ця обставина є підставою для припинення провадження у справі як у частині вимог про визнання недійсним договору оренди від 1 квітня 1994 р., так і щодо вимоги про звільнення приміщення, оскільки остання є похідною від першої і могла бути наслідком визнання договору оренди недійсним, що передбачено ч. 2 ст. 48 ЦК. Зазначеній обставині суди не дали належної правової оцінки. Окрім того, Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що державне підприємство, на балансі якого перебувало приміщення, що здавалося в оренду відповідачу з 1992 р., вже після 31 грудня 1999 р. (закінчення попереднього строку дії договору), а саме в липні 2000 р., зверталося до регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві щодо надання дозволу виступати орендодавцем спірного приміщення та погодження розрахунку орендної плати. Тобто підприємство визнавало факт дійсності договору.

Разом з тим його звернення безпідставно, всупереч вимогам ст. 9 Закону від 10 квітня 1994 р. «Про оренду державного та комунального майна», не розглянуте. Регіональне відділення Фонду державного майна України в м. Києві про своє рішення щодо надання дозволу на укладення договору оренди або про відмову протягом 15 днів із дня надходження до нього матеріалів зазначене державне підприємство не повідомило. Проте ст. 9 названого Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови в укладенні договору оренди.

З огляду на зазначене судова палата з господарських справ Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила, постанови Вищого господарського суду від 10 жовтня 2001 р., Вищого арбітражного суду від 28 березня 2001 р., а також постанову від 2 березня 2001 р. і рішення від 19 січня 2001 р. арбітражного суду м. Києва скасувала, а провадження у справі припинила.

© 2017. Верховний Суд України. Розробка http://www.viaduk.net" style="color:#ffffff;">Віадук-Телеком