ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
31. У разі відмови органів соціального захисту за відсутності необхідних доказів встановити факт примусового вивезення особи і примусову роботу в період Великої Вітчизняної війни, необхідний їй для одержання компенсації від створеного ФРН Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», питання щодо встановлення такого факту відповідно до Закону ФРН «Про створення Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» може вирішувати суд за заявою заінтересованої особи. Заяви розглядаються судом у передбаченому гл. 37 ЦПК України порядку для встановлення фактів, що мають юридичне значення
 
 

У листопаді 2000 р. Т. звернулась до суду із заявою про встановлення факту перебування на примусових роботах в Німеччині в 1942—1945 рр. та внесення змін до архівної довідки, посилаючись на те, що 22 червня 1942 р. вона була насильно вивезена до Німеччини, де працювала на заводах «Штальверк» та «Крахверк» в м. Броншвайзі і жила в таборі № 23 «Ватенштед» до 21 травня 1945 р. Заявниця просила також визнати недостовірним запис в архівній довідці, виданій державним архівом Київської області, в частині дати вивезення та вказівки про те, що вона працювала на сільськогосподарських роботах. На підтвердження своїх вимог наголошувала на необхідності допитати двох свідків, які були вивезені та перебували в Німеччині разом із нею, та оглянути архівну довідку, в якій невірно записано категорію ув’язнення, дату відправлення і не зазначено місце перебування. Встановлення цього факту необхідне їй для отримання компенсаційних виплат за нацистські переслідування.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 22 грудня 2000 р., залишеною без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду від 30 січня 2001 р., провадження у справі закрито

за непідвідомчістю та запропоновано звернутися за вирішенням зазначеного питання до Макарівського районного управління соціального захисту населення.

У касаційній скарзі Т. просить скасувати постановлені судові ухвали, посилаючись на те, що управління соціального захисту населення у зв’язку зі змістом архівної довідки відмовляє у встановленні зазначеного нею факту, а судами порушено вимоги ч. 2 ст. 124 Конституції України про підвідомчість справ судовим органам та ч. 4 ст. 32 Конституції про право спростовувати недостовірну інформацію про себе.

Перевіривши матеріали справи, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Закриваючи провадження у справі на підставі ст. 227 ЦПК, районний суд виходив із того, що справа не підлягає розгляду в судах, оскільки законодавством передбачено спеціальний порядок встановлення таких фактів органами соціального захисту населення без посилання на правову норму.

Залишаючи скаргу заявниці без задоволення, а ухвалу районного суду — без зміни, судова колегія в цивільних справах Київського обласного суду виходила зі змісту положень Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня

1993 р. № 637).

Названий нормативний акт у випадку відсутності документів про перебування у місцях примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни допускає підтвердження трудового стажу відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи.

Заявниця ж просила встановити факти: примусового вивезення на територію Німеччини; місця тримання; терміну перебування; експлуатації як працівника промисловості — з метою отримання від створеного в ФРН Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» компенсаційних виплат, а не встановлення трудового стажу для призначення пенсії.

Згідно із Законом ФРН про застосування федерального фонду, який набув чинності 12 серпня 2000 р., право на одержання компенсації в німецьких марках у різній кількості мають жертви нацизму, які були живими станом на 15 лютого 2000 р., і зокрема примусові працівники промисловості, сільського, комунального і домашнього господарства. Претенденти протягом восьми місяців повинні подати відповідні заяви та копії необхідних документів. За відсутності необхідних доказів Закон ФРН допускає можливість доказування прав на одержання виплати за рішенням органу соціального захисту населення або суду на підставі показань свідків.

Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної держадміністрації додало до справи копію рішення від 12 квітня 2001 р. про відмову у встановленні факту перебування на примусових роботах у Німеччині на підставі опиту свідків.

Згідно зі ст. 271 ЦПК справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення майнових прав громадян, при неможливості одержання заінтересованими особами відповідних документів в адміністративному порядку розглядаються судовими органами.

Закриваючи провадження у справі в частині встановлення факту, що має юридичне значення, суд порушив вимоги зазначеного Кодексу, тому судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись ст. 336 ЦПК, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 22 грудня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду від 30 січня 2001 р. в частині встановлення факту перебування на примусових роботах скасувала, а справу в цій частині передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком