ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Українська  |  English
Головна сторінка
Друк
56. Відповідно до п. 2.7 Правил обслуговування залізничних колій відповідальність перед залізницею за користування контрагента вагонами несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія
 
 
Донецька залізниця (далі — Залізниця) звернулася в Арбітражний суд Донецької області з позовом до державного підприємства «Вантажно-транспортне управління «Артемвантажтранс» (далі — Підприємство) про стягнення плати за користування вагонами. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що в січні 2000 р. Залізниця на під’їзні колії, власником яких є Підприємство, подавала вагони для контрагентів останнього під розвантаження та навантаження. Оскільки вагони подавалися по залізничній під’їзній колії, власником якої є Підприємство, то Залізниця здійснювала облік часу перебування вагонів у користуванні відповідача та його контрагентів. Відповідач позов не визнав, стверджуючи, що він у зазначений період будь-яких вантажів не отримував та не відвантажував і вагонами не користувався.
Арбітражний суд Донецької області рішенням від 26 липня 2000 р. позов задовольнив виходячи з того, що Підприємство як власник під’їзних колій повинен вносити плату за користування вагонами.

Постановою цього ж суду від 5 лютого 2001 р. зазначене рішення було скасовано і в позові відмовлено з тієї підстави, що власник під’їзних колій повинен оплачувати Залізниці користування вагонами для власних потреб, тобто коли він є вантажовласником.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 18 червня 2001 р. постанову Арбітражного суду Донецької області скасовано і залишено без зміни рішення цього ж суду від 26 липня 2000 р. При цьому судова колегія виходила з того, що відповідно до п. 73 Статуту залізниць України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457) відповідальність перед залізницею за користування контрагента вагонами, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія.

25 грудня 2002 р. Верховний Суд України порушив касаційне провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України. Розглянувши касаційну скаргу Підприємства, яке посилалося на різне застосування названим судом положень одного й того ж закону в аналогічних справах, Верховний Суд України залишив її без задоволення з таких підстав.

За змістом ч. 2 ст. 151 ЦК зобов’язання виникають із договору або з інших підстав, зазначених у ст. 4 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК умови перевезення вантажів, пасажирів та багажу і відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються в установленому порядку. Відповідно до ст. 3 Закону від 4 липня 1996 р. № 273/96-ВР «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із зазначеного Закону, Закону від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР «Про транспорт», Статуту залізниць України та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок та умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 12 Закону «Про транспорт» передбачено, що підприємства транспорту мають право вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів вантажів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших нормативних актів, що регулюють діяльність транспорту. Відповідно до ст. 39 зазначеного Закону відносини підприємств різних видів транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів визначаються кодексами (статутами) окремих видів транспорту, а також укладеними на їх основі договорами (вузловими угодами).

Як зазначено у п. 119 Статуту залізниць, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами—суб’єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення від неї вантажовідправника в разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів (затверджені наказом Міністерства транспорту України» від 21 листопада 2000 р. № 644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 861/5282). Згідно з п. 2.7 розділу названих Правил «Правила обслуговування залізничних під’їзних колій» (затверджені тим же наказом Міністерства транспорту України; зареєстровані в Мін’юсті 24 листопада 2000 р. за № 875/5096) відповідальність перед залізницею за користування контрагента вагонами несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія, а п. 3.7 передбачено, що в разі обслуговування під’їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про її експлуатацію укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках розрахунки за подачу та забирання вагонів, користування вагонами провадяться залізницею безпосередньо з підприємством промислового залізничного транспорту.

Таким чином, названі закони та інші нормативно-правові акти чітко визначають коло суб’єктів, які повинні вносити плату за користування вагонами. При цьому користування вагонами, контейнерами залізниці оплачується власниками залізничних під’їзних колій навіть тоді, коли вони безпосередньо не є вантажовідправниками і вантажоодержувачами.

Виходячи з викладеного Верховний Суд України постанову Вищого арбітражного суду України від 18 червня 2001 р. залишив без зміни.

© 2018. Верховний Суд України. Розробка Віадук-Телеком