Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2010   ‹ інформація про журнал
   № 11 (123)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РІШЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN CRIMINAL CASES

Відповідно до положень ст. 2368 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для її винесення, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті.
Судові рішення скасовано, оскільки, перевіряючи, чи достатньо підстав до порушення кримінальної справи, суд оцінив їх з точки зору достатності для пред’явлення обвинувачення, що на цій стадії процесу не досліджується

УХВАЛА
колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
від 12 січня 2010 р.
(в и т я г)

Постановою старшого слідчого органів внутрішніх справ слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у Волинській області 27 січня 2009 р. порушено кримінальну справу щодо службових осіб товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) «С»К.О.М., К.О.В. та М., за ознаками злочинів, передбачених, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК.

Згідно з постановою слідчого Луцька об’єднана державна податкова інспекція скалала акт від 7 листопада 2008 р. про результати планової виїзної перевірки ТОВ «С» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2007 р. по 30 червня 2008 р. Як убачалося з акта перевірки та інших матеріалів, 4 лютого 2008 р. у м. Києві ТОВ «У» (замовник) в особі П. і ТОВ «С» (підрядник) в особі К.О.М. уклали договір підряду, предметом якого було будівництво житлових будинків.

На виконання зазначеного договору замовник протягом березня—червня 2008 р. перерахував на рахунок підрядник кошти в сумі 20 млн 130 тис. 500 грн, зокрема 3 млн 355 тис. 83 грн ПДВ.

У день надходження цих коштів ТОВ «С» перераховувало їх на рахунок Львівської філії закритого акціонерного товариства «К» на придбання скетч-карток та ваучерів зі сплатою ПДВ.

На виконання цього договору протягом березня—червня 2008 р. ТОВ «С» отримало від ТОВ «Т» згідно з документами (актами приймання виконаних підрядних робіт та податковими накладними) підрядні роботи на загальну суму 20 млн 129 тис. 389 грн, зокрема 3 млн 354 тис. 898 грн ПДВ.

За такими ж документами роботи, отримані від ТОВ «Т», були передані ТОВ «С» іншому — ТОВ «У», на загальну суму 20 млн 130 тис. 500 грн, зокрема 3 млн 355 тис. 83 грн ПДВ.

ТОВ «С» розрахунок за будівельні роботи із ТОВ «Т» здійснило товаром — скетч-картами та ваучерами операторів мобільного зв’язку на загальну суму 20 млн 130 тис. 490 грн, зокрема 3 мон 148 тис. 753 грн ПДВ.

Встановлено, що ТОВ «Т» має ознаки фіктивності, за юридичною адресою не знаходиться, звітності не подає. Як пояснювала С., яка за документами є директором ТОВ «Т», у період її тимчасового проживання в м. Києві невстановлена особа брала у неї паспорт і робила з нього копії. Про діяльність товариства С. нічого не відомо, як і не було відомо про те, що вона є керівником зазначеного суб’єкта господарювання, жодних документів ТОВ «Т», зокрема й щодо взаємовідносин із ТОВ «С», вона не підписувала.

Це свідчить про факт складання службовими особами ТОВ «С» та невстановленою особою протягом лютого—червня 2008 р. завідомо неправдивих документів про господарські операції між ТОВ «С» і ТОВ «Т», які надалі були виконані для заниження об’єктів оподаткування ТОВ «С».

Загальна сума несплаченого ТОВ «С» до бюджету ПДВ становить 4 млн 724 тис. 425 грн, а податку на прибуток підприємства — 4 млн 233 тис. 972 грн.

На постанову слідчого до суду було подано скаргу К.О.М., К.О.В. та М., в якій вони зазначали про відсутність достатніх приводів та підстав до порушення кримінальної справи.

Луцький міськрайонний суд Волинської області постановою від 19 лютого 2009 р. задовольнив скаргу К.О.М., К.О.В. та М., а постанову слідчого про порушення кримінальної справи скасував.

Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 6 березня 2009 р. зазначену постанову місцевого суду залишив без змін.

У касаційному поданні прокурор послався на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов необґрунтованого висновку щодо незаконності та безпідставності постанови про порушення кримінальної справи стосовно службових осіб ТОВ «С» — К.О.М., К.О.В. та М., а апеляційний суд, у свою чергу, допущених місцевим судом недоліків в установленому законом порядку не усунув. Прокурор просив скасувати постановлені судові рішення, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, дійшовши висновку про незаконність та безпідставність порушення кримінальної справи стосовно службових осіб ТОВ «С» за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК, визнав відсутність приводів до порушення кримінальної справи.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 2368 КПК суд перевіряє наявність приводів до порушення кримінальної справи з урахуванням матеріалів, на підставі яких прийнято рішення про порушення кримінальної справи, а остання, як убачається з постанови, порушена слідчим унаслідок безпосереднього виявлення ним ознак злочину за матеріалами перевірки акта позапланової виїзної перевірки ТОВ «С» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2007 р. по 30 червня 2008 р.

За таких обставин твердження суду про порушення кримінальної справи без наявності приводів є необґрунтованим.

Також не заслуговує на увагу і посилання суду на відсутність у слідчого підстав до порушення кримінальної справи.

За змістом ч. 2 ст. 94 КПК підставою до порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

Так, у постанові слідчого зазначено, що підставою до порушення кримінальної справи є достатні дані, що містяться в акті позапланової перевірки, поясненнях С. та службових осіб ТОВ «С», які свідчать про наявність у діяннях службових осіб цього товариства ознак злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК.

Суд, не визнаючи дані згаданого акта позапланової перевірки як підставу до порушення кримінальної справи, у постанові послався на те, що на час її порушення не завершена процедура узгодження податкового зобов’язання.

Разом із тим відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів», оскарження до суду платником податків рішення податкового органу може бути перешкодою для пред’явлення особі обвинувачення в ухиленні від сплати податків до остаточного вирішення справи судом, а не для порушення кримінальної справи.

Що ж стосується інших підстав до порушення кримінальної справи, які містяться у матеріалах дослідної перевірки, зокрема, даних про фінансово-господарську діяльність ТОВ «С», то суд усупереч вимогам ст. 2368 КПК не дослідив їх належним чином, обмежившись лише вказівкою, що така інформація ґрунтується на припущеннях, оскільки не перевірено та не дано оцінки діяльності товариства з іншими підприємствами, а також щодо фактичних обставин будівництва.

Слід також зазначити, що твердження суду про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, є передчасним, оскільки розгляд цього питання під час оскарження постанови про порушення кримінальної справи суперечить вимогам ст. 2368 КПК та вирішується судом при розгляді справи по суті.

Посилання суду на скасування попередньої постанови про порушення кримінальної справи щодо службових осіб ТОВ «С» за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК, та відсутність додаткових матеріалів, які б свідчили про наявність приводів та підстав до порушення справи, є неспроможним і не ґрунтується на матеріалах справи.

Апеляційний суд, у свою чергу, при розгляді матеріалів справи не перевірив належним чином усіх доводів, що були наведені в апеляції прокурора, і не усунув недоліків, допущених судом першої інстанції, в установленому законом порядку.

З урахуванням того, що постанова місцевого суду та ухвала апеляційного суду постановлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила скасувати постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 6 березня 2009 р., а матеріали справи за скаргою К.О.М., К.О.В. та М. направити на новий судовий розгляд.