Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2010   ‹ інформація про журнал
   № 11 (123)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РІШЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN COMMERCIAL CASES

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що непереоформлення позивачем належного йому відповідно до державного акта права постійного користування на землю на право оренди зазначеної земельної ділянки шляхом укладення договору оренди не свідчить про припинення належного йому права постійного користування землею згідно з чинним державним актом на право постійного користування землею, є обгрунтованими


ПОСТАНОВА
Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 9 березня 2010 р.
(в и т я г)

У листопаді 2008 р. виробничий кооператив «Кооперативна пересувна механізована колона» (далі — Кооператив) подав до Господарського суду Київської області позов до Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі — Міськрада) про визнання частково недійсним рішення відповідача від 7 квітня 2008 р. «Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю «Вишневеміськреконструкція» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоповерхових житлових будинків та об’єктів соціально-побутового комплексу на земельній ділянці, виділеній в натурі та обмеженій вулицями Святошинська та Лесі Українки» (далі — рішення Міськради від 7 квітня 2008 р.). У подальшому до участі у справі було залучено третю особу — товариство з обмеженою відповідальністю «Вишневеміськреконструкція» (далі — ТОВ). Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення порушує права позивача на користування земельною ділянкою, що належить йому згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,8205 га від 29 грудня 2001 р. № 001457, виданого Кооперативу на підставі рішення Міськради від 5 грудня 2001 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 542 (далі — Державний акт № 001457).

Господарський суд Київської області рішенням від 22 квітня 2009 р. позов задовольнив: визнав недійсним рішення Міськради від 7 квітня 2008 р. в частині: п. 1. Припинення дії Державного акта № 001457; п. 2. Визнання таким, що втратив свою чинність, Державного акта № 001457; п. 3. Вилучення з користування Кооперативу земельної ділянки площею 0,8205 га, передачі її до земель запасу Міськради та віднесення до категорії «забудовані землі запасу міської ради»; п. 4. Зобов’язання управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області (далі — Управління земресурсів) внести зміни до земельно-облікових документів та форми № 6-зем. (в частині вилучення з користування Кооперативу земельної ділянки площею 0,8205 га та передачі її до земель запасу Міськради та віднесення до категорії «забудовані землі запасу міської ради»); п. 5. Надання дозволу ТОВ та землевпорядній організації, яка має відповідну ліцензію, на виготовлення технічної документації зі складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах її оренди терміном 10 років під будівництво «багатоповерхових житлових будинків з об’єктами соціально-побутового комплексу», обмежених вулицями Святошинська та Лесі Українки на площі 4,8205 га забудованих земель запасу Міськради (в частині включення земельної ділянки площею 0,8205 га, яка знаходиться в постійному користуванні Кооперативу).

Київський міжобласний апеляційний господарський суд постановою від 6 серпня 2009 р. це рішення господарського суду залишив без змін.

Зазначені рішення та постанова мотивовані тим, що прийняте відповідачем рішення порушує права позивача, оскільки останній на підставі Державного акта № 001457 є користувачем земельної ділянки, а погодження щодо вилучення у нього цієї ділянки позивач не надавав.

Вищий господарський суд України постановою від 25 листопада 2009 р. рішення Господарського суду Київської області від 22 квітня 2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 р. скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили, в чому саме полягало порушення права позивача прийнятим спірним рішенням відповідача — не з’ясовано, чи виникло у позивача право користування спірною земельною ділянкою, чи перебувала вона у фактичному користуванні позивача та чи обліковувалась за позивачем на підставі даних земельного кадастру.

Верховний Суд України ухвалою від 11 лютого 2010 р. порушив провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 р. за касаційною скаргою Кооперативу, який просив скасувати цю постанову і залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 22 квітня 2009 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 р. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди, відповідно до рішення Міськради від 7 квітня 2008 р.: припинено дію Державного акта № 001457; вирішено вважати Державний акт № 001457 таким, що втратив свою чинність; постановлено вилучити з користування Кооперативу земельну ділянку площею 0,8205 га, передати її до земель запасу Міськради і віднести до категорії «забудовані землі запасу міської ради»; зобов’язано Управління земресурсів внести зміни до земельно-облікових документів та форми № 6-зем.; надано дозвіл ТОВ та землевпорядній організації, яка має відповідну ліцензію, на виготовлення технічної документації зі складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах її оренди терміном 10 років під будівництво «багатоповерхових житлових будинків з об’єктами соціально-побутового комплексу», обмежених вулицями Святошинська та Лесі Українки на площі 4,8205 га забудованих земель запасу Міськради.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов задоволено, та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди не дослідили, в чому саме полягало порушення права позивача прийнятим спірним рішенням відповідача — не з’ясували, чи виникло у позивача право користування спірною земельною ділянкою, чи перебувала вона у фактичному користуванні позивача та чи обліковувалась за позивачем на підставі даних земельного кадастру. При цьому зазначено, що право на оренду земельної ділянки виникає в особи лише після укладення з нею договору оренди і його державної реєстрації, а до настання цих подій така особа не може вважатися законним (належним) землекористувачем названої земельної ділянки.

Справа передана на новий розгляд без достатніх підстав, а висновки не відповідають вимогам законодавства з огляду на таке.

У ч. 1 ст. 125 ЗК (у редакції, що була чинною на час розгляду справи) передбачено, що право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Із Державного акта № 001457 убачається, що позивачу на підставі рішення Міськради від 5 грудня 2001 р. надано у постійне користування 0,8205 га землі в м. Вишневе для виробничої бази. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 542.

Таким чином, на підставі цього акта у позивача в установленому законом порядку виникло право постійного користування землею площею 0,8205 га у м. Вишневе.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 149 ЗК земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної і комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач як користувач земельної ділянки не надавав згоду щодо вилучення у нього зазначеної земельної ділянки чи переходу права на розташовані на ній будівлі та споруди.

За ст. 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Враховуючи зазначене положення закону, перелічені в оскарженому рішенні Міськради підстави для припинення дії виданого позивачу Державного акта № 001457 та вилучення цієї земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Посилання Вищого господарського суду України на те, що при новому розгляді справи слід з’ясувати, чи виникло у позивача право користування спірною земельною ділянкою після прийняття рішення Міськради від 1 грудня 2005 р. «Про зміну цільового призначення та надання дозволу на переоформлення права користування земельною ділянкою виробничому кооперативу «Кооперативна пересувна механізована колона» під будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Лесі Українки, 70», є безпідставним, оскільки суб’єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, ЗК та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У ЗК серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. При цьому право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого Міськрада не зробила.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що непереоформлення позивачем належного йому відповідно до Державного акта № 001457 права постійного користування землею площею 0,8205 га на право оренди зазначеної земельної ділянки шляхом укладення договору оренди не свідчить про припинення належного йому права постійного користування землею згідно з чинним Державним актом на право постійного користування землею.

Крім того, суди встановили, що позивач на виконання цього рішення виготовив матеріали інвентаризації земельної ділянки, оформив матеріали попереднього погодження з відповідними службами району та області, які своєчасно направив у встановлений термін відповідачу для розгляду та погодження. Проте зазначені матеріали внаслідок бездіяльності відповідача не розглянуто і не погоджено. Таким чином, відповідач не довів, що остаточне непереоформлення позивачем права користування земельною ділянкою на користування на умовах оренди під будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Лесі Українки, 70 в м. Вишневому сталося з вини позивача.

У ст. 152 ЗК передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши правильного висновку про порушення спірним рішенням Міськради прав позивача як землекористувача, обґрунтовано задовольнили позов.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 р. підлягає скасуванню, а постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 р. — залишенню в силі.

Верховний Суд України на підставі положень статей 6, 8 Конституції не визнав за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону і статтям 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» 1 в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У зв’язку з цим наведений у ст. 11118 ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 11117—11121 ГПК, касаційну скаргу Кооперативу задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 р. скасувала, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 6 серпня 2009 р. залишила в силі.

1 Закон був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.