Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2008   ‹ інформація про журнал
   № 10 (98)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РІШЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN COMMERCIAL CASES

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Суди не дали належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції


Постанова Судової палати
у господарських справах Верховного Суду України
від 5 лютого 2008 р.
(в и т я г)

У січні 2007 р. підприємство «Український центр духовної культури» товариства «Знання України» (далі — Центр) подало до Господарського суду м. Києва позов до комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі — Підприємство), треті особи — Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі — КМДА) та Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (далі — Держархбудконтроль) про визнання інвестиційного договору від 20 лютого 1998 р. № 3 (далі — договір № 3) дійсним та виконаним у повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належним чином виконав усі умови названого договору, оскільки проект реконструкції нежитлового будинку в м. Києві був розроблений, погоджений із відповідачем і затверджений архітектурно-містобудівною радою при головному архітекторі м. Києва та був отриманий позитивний висновок комплексної державної експертизи. При цьому позивач послався на ч. 1 ст. 188 ГК, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 651 ЦК.

Підприємство подало зустрічний позов до Центру про розірвання договору № 3, виселення з будинку та передачу останнього до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Зустрічний позов мотивовано посиланням на те, що Центр не виконав п. 2.2.13 договору № 3, відповідно до якого при невиконанні обов’язків, передбачених цим договором щодо термінів реконструкції, інвестор зобов’язується у місячний строк по закінченню термінів, вказаних у пунктах 2.2.5 та 2.2.6 повернути будинок до міської комунальної власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Господарський суд м. Києва рішенням від 23 травня 2007 р. позов задовольнив: визнав договір № 3 дійсним та таким, що виконаний у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 4 липня 2007 р. зазначене рішення залишив без змін.

Вищий господарський суд України постановою від 1 листопада 2007 р. цю постанову Київського апеляційного господарського суду залишив без змін.

Задовольняючи позов, суди виходили із того, що відповідно до розпорядження КМДА від 17 серпня 2001 р. № 1736 терміни розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та отримання у Держархбудконтролі дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції будинків було продовжено до 1 березня 2002 р. Відповідач не довів невиконання позивачем пунктів 2.2.5 та 2.2.6 договору № 3 та не обґрунтував належним чином, чому датою завершення реконструкції є саме вересень 2004 р. Посилаючись на ст. 188 ГК, ст. 321, ч. 1 ст. 651 ЦК, суд зазначив, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності є непорушним.

Відмовляючи в зустрічному позові, суди вказали, що у ст. 20 Закону від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» визначено, що при недодержанні договірних зобов’язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України й укладеними договорами. Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов’язань, якщо інше не передбачено законом або договором. Щодо вимоги про передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Києва суд зазначив, що ця вимога є необґрунтованою, оскільки її задоволення порушить право власності Центру на будинок, який належить останньому на підставі свідоцтва про право власності на нежитловий будинок від 20 квітня 1998 р. (ч. 1 ст. 321 ЦК).

Верховний Суд України ухвалою від 27 грудня 2007 р. порушив провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 р. за касаційною скаргою Підприємства, у якій воно просило скасувати цю постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки Вищого господарського суду України зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, а тому всі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

У ч. 1 ст. 16 ЦК передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

У розглядуваній справі позов подано про визнання договору № 3 дійсним та виконаним у повному обсязі.

Суди не встановили, чи є такий спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 ЦК.

Як установили суди, на підставі п. 1 розпорядження КМДА від 30 січня 1998 р. Центр (позивач) було залучено до реконструкції нежитлового будинку з передачею йому у власність будинку загальною площею 894,6 кв. метра із дорученням розробити і затвердити в установленому порядку проектно-кошторисну документацію в термін до 1 липня 1998 р., отримати в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції зазначеного будинку з 1 липня 1998 р. та завершити її згідно з термінами, передбаченими проектом організації будівництва. На виконання цього розпорядження 20 лютого 1998 р. позивач, відповідач та Головне управлінням житлового господарства та майна міста КМДА уклали договір № 3.

Відповідно до розпоряджень КМДА від 23 вересня 1998 р. та від 17 серпня 2001 р. терміни розробки та затвердження проектно-кошторисної документації та отримання в управлінні Держархбудконтролю дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції будинку було продовжено до 1 березня 2002 р.

Задовольняючи позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили із того, що Центр вчинив необхідні дії щодо виконання інвестиційного договору.

У той же час суди не взяли до уваги та не дали оцінки доводам Підприємства про те, що Центр не виконав зобов’язання, передбачені пунктами 2.2.5 та 2.2.6 договору № 3. Зокрема, у термін до 1 березня 2002 р. не розроблено, не погоджено з Підприємством та не затверджено у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію і не отримано в Держархбудконтролі дозвіл на початок реконструкції будинку. Крім того, на момент подачі позову до суду будинок не було прийнято в експлуатацію, хоча п. 6.1 встановлено, що договір № 3 діє до моменту введення будинку в експлуатацію на підставі акта приймальної комісії.

За змістом ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, предметом договору № 3 також є досягнення соціального ефекту та спрямування інвестицій на реконструкцію і відновлення нежитлового будинку.

Згідно з висновками судової будівельно-технічної експертизи від 1 березня 2007 р. відповідач провів ремонтно-будівельні роботи.

Суди не встановили — виконаний обсяг робіт є реконструкцією чи ремонтно-будівельними роботами.

Суди не дали належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід встановити, чи є такий спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 ЦК. Необхідно також уважно дослідити договір № 3, зокрема, предмет названого договору, права та обов’язки сторін і питання щодо виконання договірних зобов’язань.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Підприємства задовольнила: постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 р. і Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2007 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 23 травня 2007 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.