Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2010   ‹ інформація про журнал
   № 11 (123)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РІШЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN ADMINISTRATIVE CASESS

Ухвалені у справі судові рішення скасовано і справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, оскільки суди помилково виходили з того, що спір за позовом центру зайнятості до фізичної особи про стягнення коштів, виплачених останній як одноразова допомога по безробіттю, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства*

П О С Т А Н О В А
Іменем України

13 квітня 2010 р. колегії суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши на спільному засіданні в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Чернігівського районного центру зайнятості (далі — Центр зайнятості) справу за його позовом до Чміль Н.В. про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, встановила:

У серпні 2008 р. Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Чміль Н.В. виплачену їй за період із 6 листопада 2006 р. по 28 жовтня 2008 р. одноразову допомогу по безробіттю в сумі 1 тис. 663 грн 28 коп.

Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 серпня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України від 11 листопада 2009 р., відмовив у відкритті провадження у справі за цим позовом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 січня 2010 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Центр зайнятості, пославшись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, порушив питання про скасування постановлених у справі ухвал та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

На підтвердження позовних вимог позивач надав ухвали Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого та 4 червня 2008 р., в яких, на його думку, норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегії суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України визнали, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із цим висновком погодитися не можна виходячи з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 КАС1 компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом ч. 4 ст. 50 КАС суб’єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

За ч. 1 ст. 18 Закону від 1 березня 1991 р. № 803-XII «Про зайнятість населення» для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У ст. 19 цього Закону визначено обов’язки та права державної служби зайнятості, зокрема, зазначена служба має право розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону від 2 березня 2000 р. № 1533-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі — Закон № 1533-III) сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи згідно із законодавством України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Зазначена норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого в цьому випадку слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 р. № 357 «Деякі питання загальнообов’язкового державного соціального страхуваня на випадок безробіття» (строк дії якої продовжено на 2007 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону № 1533-III, за правилами п. 7 якого у разі відмови особи повернути незаконно виплачені кошти, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, у зв’язку з чим усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 241—243 КАС, колегії суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України постановили:

Скаргу Центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2010 р., ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 11 листопада 2009 р. та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 р. скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС.


* Публікується повний текст судового рішення з незначною редакційною правкою.
1 Зазначена стаття у редакції, що була чинною на момент розгляду цієї справи.