Інформація про видання
На першу сторінку Написати листа Пошук
 2010   ‹ інформація про журнал
   № 11 (123)
    СУДОВА ПРАКТИКА
JUDICIAL PRACTICE
     РIШЕННЯ У ЦИВIЛЬНИХ СПРАВАХ
DECISIONS IN CIVIL CASES

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.
Тобто обов’язок доказування у справах цієї категорії покладається на продавця

УХВАЛА
колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
від 14 квітня 2010 р.
(в и т я г)

У квітні 2006 р. Б. звернулася до суду із позовом до приватного підприємця Ш. про захист прав споживача.

Позивачка посилалась на те, що 29 листопада 2005 р. вона замовила у Ш. за каталогом меблі іспанського виробництва вартістю 5 тис. 500 доларів США. 4 лютого 2006 р. їй доставили меблі, але не в тій комплектації, що вона замовляла. На них було відсутнє будь-яке маркування, що унеможливлювало встановлення виробника. Нормативну документацію Ш. їй не надала. Вважаючи, що меблі сфальсифіковані, після уточнення позовних вимог Б. просила розірвати договір купівлі-продажу; стягнути із Ш. на її користь сплачені кошти в сумі, яка еквівалентна 5 тис. 500 доларам США за курсом Національного банку України на час вирішення спору, та 2 тис. грн витрат на правову допомогу.

Ленінський районний суд м. Луганська рішенням від 27 червня 2007 р. позов задовольнив частково: постановив розірвати укладений 29 листопада 2005 р. між Б. та Ш. договір купівлі-продажу меблевого гарнітура; стягнути із Ш. на користь Б. сплачені кошти в розмірі 28 тис. 350 грн і витрати на правову допомогу — 2 тис. грн. Суд також вирішив питання про судові витрати.

Апеляційний суд Луганської області рішенням від 2 грудня 2008 р. скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі Б. просила скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що Б. не надала доказів на підтвердження того, що Ш. продала їй товар неналежної якості, який не відповідає вимогам законодавства й умовам договору купівлі-продажу щодо його комплектності.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Статтями 60, 61 ЦПК установлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу доказування між сторонами.

За загальним правилом, передбаченим ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу.

Зазначене правило діє, якщо в нормах матеріального права немає вказівки про перерозподіл обов’язків щодо доказування.

Відповідно до положень статей 662, 673, 688, 700, 702 ЦК за договором купівлі-продажу продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. При укладенні договору роздрібної купівлі-продажу продавець зобов’язаний надати покупцеві необхідну й достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання. Якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну й достовірну інформацію про товар у місці його продажу, він має право вимагати відшкодування збитків, завданих необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір укладено ù в розумний строк відмовитися від договору, вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми і відшкодування збитків, а також моральної шкоди.

Згідно зі ст. 8 Закону від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі — Закон № 1023-ХІІ) у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар. Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.

Тобто обов’язок доказування у справах цієї категорії покладається на продавця.

Суд установив, що 29 листопада 2005 р. між Ш. і Б. було укладено договір купівлі-продажу комплекту меблів виробництва Іспанії за каталогом. Покупець Б. внесла попередню оплату в розмірі 15 тис. 450 грн. 4 лютого 2006 р. меблі доставили на її адресу, про що свідчить копія квитанції про оплату товару в розмірі 12 тис. 900 грн. Супровідних документів щодо характеристики товару, виробника, якості, умов і гарантії експлуатації Б. не надали; на меблях було відсутнє маркування та будь-яка інша інформація. Ш. виконаним власноручно гарантійним зобов’язанням від 4 лютого 2006 р. прийняла на себе відповідальність за виявлені дефекти меблів, у випадку, якщо вони виникли не внаслідок неправильної експлуатації, і встановила гарантійний строк — 18 місяців з дня продажу. У відповідь на звернення Б. з приводу розірвання договору та повернення сплачених за меблі коштів Ш. у задоволенні претензії відмовила, посилаючись на пропущення позивачкою 14-денного строку. Висновком судово-товарознавчої експертизи від 23 жовтня 2006 р. № 31534/25 було встановлено, що на меблях та їх деталях відсутнє маркування, вони мають дефекти, відсутні товаросупровідна, нормативно-технічна документація та гарантія виробника, що не відповідає вимогам чинного законодавства й не дозволяє характеризувати меблі, які є предметом спору, як виріб фабричного способу виготовлення.

Ураховуючи викладене й вимоги закону, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що Б. свої зобов’язання за договором купівлі-продажу комплекту меблів, який вона уклала з Ш., виконала, кошти за меблі сплатила; Ш. під час передачі товару та протягом розумного строку не надала Б. документів, що стосуються якості товару, підлягають переданню разом із товаром відповідно до актів цивільного законодавства та свідчать про те, що покупцеві було передано товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Надані Б. докази продавець не спростувала, а висновок апеляційного суду про те, що покупець не довела своїх вимог щодо продажу їй товару неналежної якості, суперечить як вимогам ст. 8 Закону № 1023-ХІІ щодо перерозподілу обов’язку доказування, так і встановленим у справі обставинам.

Висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів суд не порушив норм процесуального права й правильно застосував норми матеріального права.

Апеляційний суд на порушення вимог статей 213, 214, 303 ЦПК встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку, що Б. не надала доказів на підтвердження позовних вимог.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону, не навів достатніх мотивів, за якими вважав неправильним висновок місцевого суду.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. задовольнила: рішення Апеляційного суду Луганської області від 2 грудня 2008 р. скасувала, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 27 червня 2007 р. залишила в силі.